вівторок, 2 серпня 2011 р.

Вільна

Якщо бачиш дорогу і можеш йти - йди

Вирвати себе з кайданів і побігти. Не летіти.А навіщо?Нема сил і є безодня незробленого. Йти,з кожним кроком відчувати це -далі, далі,далі...Коли не маєш мети,коли є тільки ти і прагнення вітру..Земля пружинить під ногами, все легше дихати,з кожним кроком далі від заборон. Як довго була загнана в кут,як довго..

Холод в долонях,вітер у волоссі..Як я жила без цього?Як прокидалася щоранку без цих просторів,без простої можливості піти,коли і куди захочу...Не можу всидіти в рамках,прагну руками зламати кордони і стіни,прокласти власне життя вище/зверху/замість прийнятних меж..Це відчуття - накочується, давить,жене - дає сили на наступний рух,хоч поворот голови..Рідний гамір та волога земля під виснаженими ногами,що сиділи на місці і слабнули від того
Вільна. В-і-л-ь-н-а. Як раніше, як завжди, тепер. Така щаслива, така печальна. Співати на повен голос німу пісню вільних людей. Дихати швидко,уривчасто.

Не можу я всидіти в золотій клітці. Я - та пташка,що зросла на волі і знає тільки волю. Ні мотузок,ні прутів,ні заліза. Лише вітер в лице та сонце у волоссі, зелена трава чи білий сніг на землі та неосяжний простір можливих доріг. Так хочеться пройти їх усі,як нестерпно втрачати можливості...Треба робити. Щодень і щомиті виконувати бажання, думки та мрії робити життям,не шкодувати сил, витрачати себе до останньої краплі,бо завтра прийде новий день і подарує її - спокусницю - нову Можливість, випадковий Шанс,щасливу Мить...

3 коментарі:

Andrii сказав...

У вас дуже гарно виходить. Щось аж надто близьке.

Оля сказав...

Після твого посту так і хочеться вирватись у височінь, осідлати хвилю вітру і летіти...летіти. Дякую!

A. сказав...

Дякую,Андрію,це важливі для мене слова

І тобі,Олю,за те що завжди присвячуєш увагу моїм постам,виказуєш власну думку