понеділок, 31 жовтня 2011 р.

Лист до Джульєтти

Люба Джульєтта!
якби я знала куди мені йти і кому ще писати,я б напевно це зробила. Та мабуть кожна дівчина чи жінка змогла написати тобі листа,розповісти свою історію. Я теж можу,але не буду розповідати ніяких сльозливих історій кохання. Я можу писати про його цілковиту відсутність і самотність. Чи маєш ти на це час?. Минуле не має для мене значення зараз. Я думаю про теперішнє та майбутнє.Я буду просити любові. Отак просто і так банально. Цього хоче кожна людина,а я останнім часом сама бачу,що не залізна і не витримую,тож...
Я б хотіла отримати відповідь - чи правильно я живу?Якби ти могла написати своє "Повчання людям",то мабуть написала б що нема нічого важливішого за любов. Бо ти Джульєтта..і віддала за любов життя. А мені останнім часом здається,що вона навіть часу мого не варта
Я заплуталася. Дуже. У павутині важливіших справ та прихованих емоцій я вперто шукаю себе,сидячи у чотирьох стінах. Як так сталося,що я можу сидіти та дивитися в одну точку і мені добре. Я просто втомлена
Я не відчуваю любові. Я відчуваю втому.
Я б просила в тебе розуміння любові. Минулої жвавості та жаги життя. Відчуттів палких та п'янких...Ти ж володарка усього цього,розповіси ж мені,як з людьми взагалі трапляється це - любов. ніжність. довіра

Я б хотіла зірватися і полетіти назустріч сонцю і простору. Безтурботно сміятися. Мабуть,мені нікому це написати. Окрім тебе. Це миттєве бажання.Все в мене буде добре.Просто треба трошки почекати,поки все це закінчиться
Півроку до мого нового щасливого життя
P.S.надихнуло - "Листи до Джульєтти"

четвер, 27 жовтня 2011 р.

I'll be Better

З часом приходить розуміння. Розуміння речей,людей чи думок. Зараз я зрозуміла,що повинна вчитися. Навчитися себе розуміти.Щоб  відпустити непотріб та поринути в справжнє життя. Щоб більше не чути слова "депресія" коло себе. Я повинна

Навчитися бачити найкраще. Щоб саме щось хороше впадало мені в очі з кожним поглядом. Зупинятися біля кожного щасливого моменту і запам'ятовувати. І намагатися зачепитися на кращому якнайдовше.
Навчитися засинати вечорами. Поринати в сон спокійно і не відчутно. Щоб голова більше не гомоніла,коли я лежу в ліжку...Тихенько закривати очі і чекати на сон.І посміхнутися.Ледь-ледь. Власному спокою.
Навчитися відпускати. Людей та проблеми. Тому що люди здатні самі вирішити,залишатися їм чи ні, а проблемам просто нема місця в моїй голові. Треба думати про добре,воно тоді обов'язково відбудеться!
Навчитися спокійно йти вперед. Не зважати на труднощі,лише долати їх. Я так близько сприймаю дрібнички,що просто забуваю про мету. А так не повинно бути. Дрібні поразки треба залишати позаду, винести з них урок - і все.
Навчитися посміхатися. Щиро. Від вуха до вуха,бажано. Бо я так рідко це роблю. Нещодавно мене попросили всміхнутися. Крізь сльози. Тоді я на частку секунди майже фізично відчула,наскільки жалюгідною може бути посмішка нещасної людини.

Навчитися говорити людям добрі,ласкаві слова. Навчитися простити пробачення. Я стільки всього маю навчитися!Але я живу для цього,я буду рухатися далі. Обіцяю.

вівторок, 25 жовтня 2011 р.

Момент

Відкрити очі. Так повільно-повільно,знову подумки розрахувати,скільки пройшло часу. Ранок. У відчинене вікно долинає легенький шурхіт...а ще шепіт крил та стукіт маленьких ніжок. Навіть не буду визирати - злякаю. Так тепло і зручно.Ще раз поринути в сон,хоча б на кілька хвилин

В нашій голові стільки всього цікавого. Я бачу дивовижні сни. Історії,які одразу хочеться запам'ятати...на все життя. Не знаю навіть,як вони виринають у моїй голові. Це дивовижно. Бо я вже давно не думаю,не мрію,про такі чудові сни...

Моє вікно - вікно у світ. Я можу бачити,як хвилюється зранку ріка,як повільно підіймається дим над городами,Як стрімко ховається сонце за хмари. Вітер відвідує дерева. Шурхотить листя. Опале.Десь від землі відриваються хмари,щоб поринути в небо..Я забуваю про все

Обожнюю цей час.Коли я навчилася?Чомусь саме зараз здається,що я зуміла полюбити мить окрему,нечітку,швидкоплинну. Полюбити так,як ніколи не любила...Я закохалася в цей момент. Для мене зараз так багато всього...І кольору,і вітру,і думок.Хочеться розкрити вікно ширше і полетіти. Який жаль,що мене все ще тримає земля

неділя, 23 жовтня 2011 р.

Парк

Яке найкраще місце восени?Звісно парк. Це - цілий світ, осередок неминучої осінньої краси. Не просто дерева,листя та тиша. Щось більше. Свобода. Шепіт. Рух,повільний чи раптовий,легкий та невимушений..Життя. Що вирує в цьому місці,яке хтось може назвати мертвим. Та осінню починається життя.Саме сон відкриває коло життя та відродження нового з минулого. Я завжди так думала.
І цей час саме зараз. Початок сну,що відкриє рух вперед. Для того,щоб знову рушити далі, потрібна крапля,мить,відтінок миті для спокою та зупинки. Всьому потрібна ця мить.  Я б хотіла тримати її в долонях,щоб вона зігріла руки,що більше ніхто не гріє,вже дуже давно.
Я чекаю від осені чуда,я все ще чогось чекаю. Не знаю,навіщо,не знаю,для чого чи від кого. Я не знаю,але чекаю.Не початку життя,хоча це найбільший скарб,я хочу не цього...
...Люди,такі щасливі, фотографуються та сміються.Вони приходять із сім'єю за гарними спогадами. І вони їх отримують. Старий із собакою. Собака теж щасливий,бо несе свою палку. Закохані гуляють,тримаються за руки,цілуються,кидають листя. Діти сміються та тягнуть батьків далі,вглиб парку...

P.S.Люба П.П.,дякую тобі за цей день,ми були в моїх улюблених місцях у нашому місті,я знову дивилася на світ зверху.Майже торкаючись руками неба,там,де народжується вітер,високо серед дерев..

середа, 19 жовтня 2011 р.

...

Вдихати і видихати тумани. Це як дим,але тепліше і солодше.Щоб забутися йти полями,не помічати зеленого серед інших кольорів. Мовчати. Кава по венах,в жилах,з серця. Зігрітися не важко.Як втримати тепло?
Я б не змогла розділити своє марення та продати за гроші. Як можна виміняти чи купити мрії?В тому суть нашого обміну словами з людьми,що ми можемо тільки допомогти їм відчути,знайти своє.Розплутати одвічний клубок думок
Кришталеві думки дзеленчать долі. Я розсипаюся. Намистинами самотності. Як прикро,що я сама. Годинникова стрілка рухається проти мене. Саме проти мене. Супротив мене.Тік-так
Якби я блукала поміж зорями,то обов'язково б обрала одну. Блискучу, осяяну зірку.А потім дивилася б на неї кожен день. І годину.
Хотілося б писати газету. Щоб там були вірші та анекдоти. Та мати трошки часу на себе. Краплю часу у власних долонях. І пити її до дна.

вівторок, 18 жовтня 2011 р.

Просто думки

Дощ,дощ,дощ...вода,що лине з усіх сторін на нас,людей. А ми невдячно ховаємо голови та руки під парасольками та пальто...Не маємо сумнівів,ми - невдячні

Перед сходами підніми очі на життя. Дивися вперед,бо матимеш шлях там,попереду,опинишся там за секунди. Дивися,якщо йдеш,дивися та не зупиняйся,не бійся,щоб не побачив.
Я стою осторонь. Скільки я бачу життів,що проходять біля мене. Як мало я значу на їхньому шляху,як багато їх постаті ..  для мене.. сьогодні. Спотикаючись о життєві невдачі,вони бредуть далі, відштовхуючи одне одного.
В моїй душі незвідані простори думок. У моїй голові..теж саме,мабуть. Я б хотіла зрозуміти себе на  дозвіллі,бо часто просто не має часу. В кімнатах моєї пам'яті стільки чудових чужих людей...У спогадах вони,як сьогодні, просто ідуть повз мене на зустріч своєму життю. А я все стою осторонь.

Дощ..він шурхотів за вікном,поки я раділа,посміхалася,хвилювалася,мовчала. Він рухався,поки я намагалася навести лад на кожній сторінці життя. В мене не вийшло. Та дощу до того ніякого діла.

Я вдома. Мокра та задоволена. Сама. Задумлива.Я зігрілася,хоч холод мій незмінний. Я відчувала сьогодні,та це не має відношення до моєї байдужості.

Поль Варлен


Тихе небо понад дахом
        Синє та безкрає,
Темні віти понад дахом
        Дерево схиляє.

Дзвін ласкавий у повітрі
        Ніжно-ніжно плине,
Десь на дереві в повітрі
        Чути зойк пташиний.

Скрізь життя спокійне й просте,
        Боже, Боже милий!
Звуки лагідні і прості
        З міста надлетіли.

- Що ж зробив ти, що так плачеш,
        Тужиш так душею,
Що зробив ти, що так плачеш,
        З юністю своєю?

                         Переклад Максима Рильського

понеділок, 17 жовтня 2011 р.

М.Рильський. Щасливо-одинокий

В  високій  келії,  самотно-таємничій,
Де  тіні  вічнії  спинились  у  кутках,
Сиджу  за  книгою.  Ніхто  мене  не  кличе,
І  до  людей  давно  уже  згубив  я  шлях.

Рядами  гордими,  проречисто-німими
Стоять  кругом  книжки,  нетлінні,  мов  краса,
Як  мисль,  як  ідеал.  Хто  розмовляє  з  ними,
Для  того  все  ясне:  земля  і  небеса.

І  чарівницькі  скрізь  чудні  стоять  прилади,
І  вищого  огню  блакитнеє  крило,
Мов  одблиск  сяєва  взискуємого  града,
Освітлює  моє  натруджене  чоло.

Не  Бог,  не  сатана  витає  надо  мною,
А  інший,  дивний  дух  на  все  кладе  печать
Прозорої  краси  і  срібного  спокою,
Яких  земним  устам  не  чуть  і  не  назвать.

І  опіуму  дим  у  мертвий  час  півночі
По  келії  пливе,  і  в  тьмі  його  встають
Лиця  незнаного  ясні,  недвижні  очі,
І  заворожують,  і  світять,  і  зовуть.

В  високій  келії,  щасливо-одинокий,
Чернець  без  божества  і  жрець  без  молитов,
Найшов  я  крижаний  і  незглибимий  спокій,
Що  більший  над  земні  страждання  і  любов.  


P.S. іноді я відчуваю теж саме - книжки я розумію краще,ніж людей. Книжки говорять зі мною,відкривають,охоче відкривають мені свої світи..Я радо зустрічаю кожний книжковий світ. Людей іноді не хочу бачити взагалі. Їх мова,їх думки,їх вчинки..Я б воліла через кожен місяць мати кілька днів цілковитої тиші,щоб угамувати цю навколишню балаканину. Я щаслива. Отак банально,читаючи,я можу бути абсолютно щаслива. Бо я вмію цілком далекі речі прийняти близько до серця. І чим далі це має до мене відношення,тим важливішим стає."І до людей давно згубив я шлях"...Якщо я не згубила цього шляху,то я втрачаю бажання ним іти. Я зустрічаю людей,але іноді мене не полишає думка,що я марную час,відкриваючи їх і відкриваючись їм. Я така,що можу враз покинути це заняття. Не забуваючи про свою..самотність. Отже,це мій вибір.
Прикро.
Колись я чекала від себе кращого.Як це - не відповідати власним же вимогам?Моя відповідь - прикро.

неділя, 16 жовтня 2011 р.

Розповідь про розповідь

Не гріх бачити те,що інші не бачать. Вони просто не помічають.Але є одна особлива людина,яка поважає дрібниці. Вона їх бачить найперше. Просто вона уважна до інших.Не байдужа.З її розповіді...

...Якщо не сірий в світлу клітинку,то темний в сіру..чи якось так. Завжди краватка. Він навіть не знає,що за ним дивляться. Не стежать,а саме дивляться. Він -  цікавий. А особливо його внутрішня кишеня у піджаку кожної середи. Саме по середам в цій його кишені лежить лист. Він цілий день носить його із собою.Моєю заповітною мрією є дізнатися,хто пише йому. Я навіть не знаю,чому для мене це було б так важливо дізнатися про цей лист. Кожного ранку він читає свіжу газету. Кладе її зліва від себе. В кишені сорочки носить гребінець.Я сама не знаю,чому дивлюся на нього. Він не старий,не молодий. Буду дивитися на нього. Як і всі ці місяці. Я просто дивлюся на нього. І все помічаю...

...Є такий хлопець. Я часто зустрічаю його,коли повертаюся додому. Він завжди йде перед мене. І я бачу все ті ж світлі туфлі без підборів і чорні шкарпетки. Він так кумедно підгортає світлі штани,що коли я іду мій погляд незмінно зосереджений на його ногах. І в нього хода щасливої людини. Мов земля злегка пружинить під його ногами.Він завжди йде над-швидко. Тому поки я іду за ним він ще більш пришвидшує крок крок і завертає за ріг. Я посміхаюся,коли знову бачу його...

...Вона вже кілька років мешкає в моєму дворі. Нікого не має в неї,крім доньки та собаки. Вона гуляє зі своїм лабрадором, але постійно б'є,коли він щось робить не так. Просто б'є його повідцем. Колись в неї було довге русяве волосся. Вона гарна,але сумна. В дочки теж було таке сам волосся. Довга русява коса. Але враз вона підстригла їх обох. Сама навіть пофарбувалася в чорний,а доньку просто коротко обстригла. Бо ж донечка мала і нічого не вирішує. Мала просто доповнення. Як і той лабрадор. Вони повністю залежні. Вона вирішує їх життя. Та їх самотність...

P.S.люба П.П.,твоя розповідь здалася мені захопливою,я хочу це пам'ятати. Я люблю тебе і буду берегти твої історії. Я дещо змінила,дещо записала так,як зрозуміла. Чомусь ці люди,про яких ти розповіла,стали в моїй голові мов живі. Я довго згадувала їх,коли ми розійшлися. І ось.Не засуджуй мене.

P.S.S.розповідь на основі розповіді про цілком реальних людей. Бо у всіх нас є власне життя і власні історії. Деякі заслуговують на те,щоб бути почутими.

четвер, 13 жовтня 2011 р.

Джефф Роланд. Дождь не мешает нам любить

Ці слова характеризують серію картин англійського художника Джеффа Роланда.Це його слова. А ось його картини. Не хочу забути їх.Ніколи







А ось картина "Дощ в Парижі"

І моя улюблена -

 ...не знаю сама. Я відчуваю в цих картинах себе.Своє розуміння дощу. Безмежний сірий. "Дощ насправді не заважає нам любити." Дощ взагалі-то найкращий фон для життя,відчуттів. В цих картинах сірий,що ми звикли назвати кольором буденності, зображає почуття...Відтінки,тони,натяки..сірим можна творити світ і не занудьгувати,не загубитися,відірватися від землі. Можна намалювати яскравість та барвистість, колорит, доторк, звук...

четвер, 6 жовтня 2011 р.

Моя осінь

I was only looking for a shortcut home
But it's complicated
So complicated
Somewhere in this city is a road I know
Where we could make it
But maybe there's no making it n
ow

Варто шукати? шлях,який коротший,який легше? чи варто просто йти і не зупинитись,хоча б і хотілося,хоча б і боліли ноги,хоча б і паморочилося в голові?варто?заради кого?
Як зупинитися та не втратити рух. Щоб просто послухати листя. Воно розповіло мені сьогодні,як повз чорні стовбури дерев повільно падало на землю,раптом його підхопило вітром,а потім..проте,це вже наша таємниця.В безкінечному обертанні листя втратило душу, і на земля впало вже просто листям. Порожньо

Nothing to relive
It's water under the bridge

Як не обернутися назад. Чомусь позаду - здається краще. Лише здається,але так заманливо. Сфотографувати мить. Зберегти на карті пам'яті у мозку та телефоні. Зробити музику гучніше і зробити крок не відриваючи погляду від минулого. Од і справді глянути минулому у вічі
Щоб я побачила? Хоч би не порожнечу!Бо людям постійно здається,що вони щось зробили,чогось досягли. Чи так це?чи омана?Бо-зна

I was only trying to bury the pain
...Now there's only lying
Wish I could say it's only me

Мені цього не зупинити. Ні листя,а ні власної ходи. Наступна мить настає для мене,я не можу цього відвернути.Та я можу прожити її. Відчути так,відчувати так,щоб не жалкувати. Я звернула сьогодні на свою стежку,щоб пережити миті,повні життям та відтінками,насичені швидкоплинністю та величчю. Моя осінь.Кожна для мене - подарунок,здобуток,надбання. Я все обережно-обережно буду ховати в серці. І все для мене ще станеться.Я знаю

Here it comes ready or not

We both found out it's not how we thought
That it would be, how it would be
If the time could turn us around
What once was lost may be found
For you and me, for you and me

P.S.також надихнуло Lifehouse_-_It_Is_What_It_Is.

середа, 5 жовтня 2011 р.

Сьогодні

Ранок.... навіть кращий за яблуко. Свіжіший за ковток повітря.Сьогодні тепло. У грудях,на душі,рукам. Кольори такі світлі,такі сонячні...Туман зранку,пухнастий,сріблястий та осінній. що може бути краще?за це варто прокидатись щоранку,за це варто вірити і жити

Золотаве та променисте повітря..так солодко дихати,та не хочеться йти. Все застигло на мить,на день...На довгий сьогоднішній день. Люди рухаються,поспішають,гомонять. Зупиніться! на хвильку

Невже ніхто не бачить?

Як шурхотить сьогодні листя,як воно без вітру опадає на землю,падає на плечі,плутається у волоссі. Я посміхалась. Так легко для мене сьогодні. Що треба людям? Невже не можна зупинитись...якщо ноги не йдуть,якщо погляд зупиняється мимоволі,тремтить серце без вітру..я б зупинила мить на багато віків. Щоб пам"ятати,щоб дивитися вічно,щоб слухати цю тишу..та люди невпинні,невблаганні,вони рухаються далі. Втрачають чудове "сьогодні",наступного дня сплутають його із "завтра" і все по колу.

Болить голова,трохи паморочиться,туманиться ледь-ледь. Треба йти.Мені,як і всім навкруги. Я не змогла їх зупинити.Треба йти