...

Не маю про що зараз казати..останні дні мов у тумані,якесь марення. все проходить повз мене,не залишаючись сліду. Стою та зі сторони дивлюся,як час плине повз мене
Порожньо якось після цього літа. Порожньо тому,що поряд з яскравими барвами і враженнями ці останні дні бляклі і незрозуміло марні. Такими здаються,коли дивлюся вглиб
Якось тихенько чекаю осінь. А я ж чекала від самого кінця зими. І от вже близько-близько,а не відчувається
Полишені мною місця спливають з куточків пам"яті на поверхню,змушуючи звернути на них увагу. І я,кутаючись в тепле,проводжу ночі за цим заняттям. Марно втрачаю час
Скоро не матиму можливості просто сидіти. Я навмисне перебільшую вадливість,що зосередитися, бути уважнішою та відповідальнішою. Такою,як маю тепер бути
Та влітку я так часто розправляла крила,була майже безтурботною...Тому з сумом згадую ті крила,що тепер вже пиляться в шафі. Я вирішила не чекати до останнього,а навпаки,розпочати раніше потрібного