Розуміння

Є в житті миті,за які хочеться і потрібно віддати все і цього буде замало...Це розумієш,коли така мить з'являється перед твоїм обличчам і відчутно переконує у своєму існуванні.Нема нічого,що можна пошкодувати за це

Вона не була моєю звичайною знахідкою. Якраз навпаки. Коли я її побачила,то одразу зрозуміла -вона надзвичайна... Її вигляд тут ні до чого. Просто я завжди мріяла про цю зустріч

Біла та ледве вціліла від нападу віків,переможена у війні з часом,моя Базиліка розкинула свої ще величні руїни..Їй вже понад шістнадцять віків,але вона ще здатна заповнити мою хвору голову враженнями так,що місця лишилося зовсім обмаль...Коли я зробила достатньо фото,щоб не забути кожний сантиметр білої краси,я просто пошукала місця в тіні Її Величності. Втомлена,я притулилася до холодного мармуру. Я мріяла злитися з ним воєдино,щоб то я замість неї прожила шістнадцять віків під цим палючим сонцем і залишилася вічно прекрасною...чи хоча б скласти їй компанію на наступні кілька віків. Та відповіла мені тільки тиша,але і цього було достатньо,якщо чесно - я на це і розраховувала...

Так жаль було полишати її горду та самотню красу,та вона,мабуть, вже звикла до самотності за своє довге,аж надто довге життя. Мені б так хотілося повернутися до неї,ще раз притулитися та пошепки розповісти свої історії...але може і правильно,що в моїй пам'яті вона така,як є, і друга зустріч не обов'язкова - у нас з нею кохання з першого погляду...і розуміння,що набагато важливіше,мовчазне розуміння