Вранці

Зійде сонце над стомленим світом -
Посміхнеться, сміхом розбудить,
Понесе своє щастя повсюди

Буде падати небо снігом
Чи кружляти в калюжі водою
Тихе небо,що завжди з тобою

І збиватиме з ніг на дорогу -
Вітер, пісня, чи власне страждання...
Тільки б знати,що буде підмога!

Стихи о любви

Никого не будет в доме,
Кроме сумерек. Один
Зимний день в сквозном проеме
Незадернутых гардин.

Только белых мокрых комьев
Быстрый промельк моховой,
Только крыши, снег, и, кроме
Крыш и снега, никого.

И опять зачертит иней,
И опять завертит мной
Прошлогоднее унынье
И дела зимы иной.

***

Сидіти та слухати гуркіт машин. Закрити очі. Втопитися у втомі та намагатися забути цей день. День, коли мені справді важко стало з тобою. Коли я зрозуміла, що ти не любиш мене, не хочеш. Ти не пускаєш мене в свою голову, своє життя...тобі не потрібна ані моя голова, ані мої думки. Ти можеш сказати, що тобі нецікаво. Я не нічого не можу..Чого саме? Сміятися вільно і безтурботно! бо з тобою - ніби кожен невірний крок загибель. Не можу казати,що хочу, що думаю!Бо постійно думаю як ти до цього поставишся, чи зрозумієш, чи дурість це...Не можу бути з тобою і з іншими близькими мені одночасно, бо ти "не маєш наміру заповнювати ними власне життя"

В тиші до останку

Голова важка та велика,її навіть руками не закриєш. Сховатися під ковдру і чекати,чекати,чекати. Слідкувати поглядом за годинниковою стрілкою. Кожні півгодини нагадувати собі про себе. Тихенько. З болем у важелезній голові та з неперервними плямами перед очима. Я так хотіла

...згорнутися у кутку. Трохи помовчати. Час іде. Я не змінила погляду - дивлюсь у простір. Так підкосило мене,а я ж трималася довго. Може воно й на краще - я так хотіла спокою.

Порожньо. Сьогодні надто тихо біля мене. Здається от-от - закричу. Хай би щось ворухнулося,хоч би дзенькнуло щось,та ж ні - мертвецька тиша
...І снилося мені. Весь день вчорашній я то поринала в сон,то знов відкривала очі.І все сплуталося так,що одне від одного не відділити.Вчила власні сни напам'ять та втрачала нить. Губилася думками та мріяла про тишу, що й так лунала у скронях. Думати. Думати про все,що мало бути і має. Годі, потрібно якось спати вночі

Колискова

Тихо сходить сон в колиску

На малі веселі очі,

Заколисує дитинку

Мов у теплі літні ночі.

Тихо шепотить струмочок,

Що всміхався коло хати

Заплелися у віночок

Сни, величні і крилаті...

Спи, мала дитино, далі

Буду сон твій сторожити.

Над очима у маляти

Плете тиша гарні віти.

Сходить сон

Піднявсь під стріху

Щоб в повітрі все літати

Я маленькій тихо-тихо

Буду пісеньки співати...

Так тихо...

Тихо.
Нема ні снігу, ні води
Нема ні щастя, не біди.
Холодна порожнеча.
В руках важких тепло.
Здається, що і речі всі зліплені в одно.

Я маю і не маю. Я мрію та лечу.
Чекаю на тебе. Сиджу і мовчу.
Ніякого неба вже не хочу.
Лиш бути з тобою.

О прощении

В пустых разговорах потеряно время

В холодных обьятьях теряем тепло
Опять.
И кажется,что никакая потеря
Нас не заставит кричать...
Ведь все уже было и многое будет
На нашем мятежном пути
И новые встречи, и новые люди

В тишине

На пустой кухне в цветастой кастрюле опять закипит вода
И сегодня я узнаю, как мало значат слова
Я много пойму, перед тем как уйти опять
И пусть так мало, так мало смогла сказать -
Я молчала лишь о главном, а об этом и ты молчи
(Я не знаю и это странно)
В груди словно жар с печи...
Мне хочется громко песни петь
И еле слышно шептать..

Пам'ятаємо, любимо, сумуємо

  Важко втрачати близьких людей. Бо коли вони зникають, то закінчується ніби ціла епоха в твоєму минулому. Більше ніколи не буде спогадів про цю людину, не буде спілкування, тепла та турботи. Ви вже не зможете поговорити. ти не зможеш з нею порадитися. Земля забере цю людину, можливо, навіть на твоїх очах. І нічого вже не можна виправити. Слова, що їх ти збирався сказати, але залишив на потім, залишаться несказаними назавжди. Найстрашніше - коли ніхто і ніщо не зможе виправити.
....Коли я була маленькою, то дуже хотіла поїхати до неї. Сумувала за нею. Любила її. Зараз навіть не згадаю, чи я колись їй говорила, що я її люблю. Не пам'ятаю. Але сподіваюсь, що казала хоча б раз. І вона це запам'ятала. Бо я справді завжди любила і тепер буду любити пам'ять про неї. В мене стільки спогадів дитинства. Шкода, що сестра не матиме таких спогадів. Її дитинство пройде серед зовсім інших людей і ніхто не зможе змінити це. Я не можу.