пʼятниця, 25 листопада 2011 р.

Світлофор

Зелений,жовтий,червоний..В мене сьогодні були повні задоволення хвилини для себе і я  просто думала. Про людей,як завжди.Дивилася,як довшають тіні на асфальті,та виблискують фари машин..

Коли життя дає жовтий?Може,треба хоч іноді зупиняти наш божевільний темп і побути дітьми?Прокинутися за 12 дня,піти у садок та кидатися снігом..чи просто сісти у автобус та слухати в навушниках музику..Піти в кіно. З кимось,кого любиш. Купити самій собі квіти,якщо не дарує або подарувати тому,хто не дарує..Вимкнути світло.Сісти біля вікна. Просто зрозуміти - життя чудове. Неймовірне. Казкове. На хвилину зберегти думку "Я щаслива". Затриматися на ній. Щоб якщо це не так,то обов'язково сталося незабаром. Прибирати,танцюючи під  музику,що лунає на повну гучність. Посміхатися. Спокою та радості. Снігу та сонцю. Дітям. Дорослим. Старим. Жовтий - не остання станція,нічого поганого,це не стоп,це навіть не зупинка по суті - це очікування (обов'язково) радості..Мить для себе та для коханих, коротка мить відпочинку перед рухом вперед,вперед і тільки вперед!

середа, 23 листопада 2011 р.

Поруч

Весь час у вухах дзвеніло. Вітер. Важко дихати. Листя сипалося з дерев,його відносило далі й далі...Під величезним кленом сиділи двоє. Їм не було про що говорити. Все зрозуміло без слів..
Якби вони зустрілися рік,чи два тому,то все можна було б змінити. Тоді в душі не було ані цієї пустки,ані ледь помітних,непевних слідів інших,що все ж ступали по їхньому шляху. Серце зупинилося на мить. На мить розуміння - ми вже не ті. На мить забуття - це не той день. Не той день,який зумів би щось змінити. Це зовсім інше. Життя, люди та долі. Вони тепер різні...

...Бо два роки тому вони берегли у серці любов. Бо колись мовчали не тому,чому зараз,а просто слова були не потрібні,все відчували з подиху та доторку рук...Як розвіяло попіл життя! Вже не збереш того,що раніше було кришталем у грудях.

понеділок, 21 листопада 2011 р.

Спогади вулиць

...В той день постійно накрапував дощ. Холодно.Вогко. Вона весь час то відкривала,то знов закривала парасольку,мов би вагаючись чи варто...На ній - тепла сірий светр,він - як завжди легенька куртка та теплі руки. Там,де були вони,не було холоду. Він обіймав її,тихенько і непомітно(як йому здавалося) цілував її волосся. Вона посміхалась. Потім вони підвелися. Зібралися йти. Чи то хотіли дальше піти,чи що,але враз почалася злива. Вони стояли під деревами і сміялися. З листя дерев падали важкі краплини. Вона нарешті розгорнула парасольку. Потім підняла очі. Щоб подивитися на нього. Вони зустрілися поглядами...
Є моменти,ближчі за поцілунок,довші за мить та дорожчі іноді за життя. Під тими деревами,мабуть,ховалося багато людей перед і після них,та все ж..та все ж....

...Сонце посміхалося та грало у її рудому волоссі. Липень. Нові сторінки літали у її руках. Час летів непомітно. Він запізнювався. Та час не мав значення.

неділя, 20 листопада 2011 р.

Білий морок стін

Сидіти було холодно і незручно.Важкі білі стіни та дивний морок кутків. Якби можна було принести в ці стіни тишу,то потрібно було б над-сили.
Шахові клітини на підлозі. Біля стіни - Доля.
...Дівчина з важким поглядом. Ми розмовляли. Чому я впевнена,що це саме Доля?..я ж не вірила у її існування...
Так от. Я теж сиділа поруч. Було холодно. Ми дивилися в порожнечу. Казали,що море безмежне,а в листопаді холодні ночі.Нам було важко дивитися одна на одну,тому я бачила лише білу безодню стін.
- Як отримати щастя?
-Треба пошукати рецепт в інтернеті. Мабуть,хтось знає. Підкажуть.
-А воля?Чи можна здобути її?
-А ти наважишся розкрити крила,що ховаєш за спиною?...
...Хотілося чаю. Чи просто тепла та турботи. Та ні мені,ні Долі,ніхто не допоміг. Ми говорили про це,та розмова чомусь знову поверталася до квітів. Та й взагалі - стіни давно пора перефарбувати в жовтий. Відпустити непотрібних людей. Та прибрати в кутках пам'яті..Скільки непотребу.Скільки..
От взяти б і відпустити мить.Та врешті згадати,як жити надією. Чи покластися на когось. Поділитися жагою відчуттів. Чи просто засинати усміхаючись. Доля порадила одягати рукавички та перестати журитися по дрібницях. І зникла,зі своїм важким поглядом білих очей. Я згорнулася клубочком на чорному клаптику підлоги. Що мені ще зосталось робити посеред цієї зими.Не хочу ворухнутися,що не втратити власне тепло. Я отримала його по крихтам від людей..не хочу загубити його у білому мороку стін нашого життя у певні миті

P.S.  ніч на 17.11.2011

середа, 16 листопада 2011 р.

Вони

Вони постійно поспішають. Куди вони квапляться.Можу заприсягтися,що часто самі не знають відповіді. Я - одна з них. Але дивлюся збоку. Іноді. Як вони мимоволі зачіпляють інших,таких самих,що поспішають. Рухаються,говорять, кричать. Мало дивляться на світ. Надто змінюють його. Це так на них схоже. Змінити все,поставити власне бажання вище...Не помітити,чи осінь,чи літо,чи сніг,чи дощ...

Вони - це люди. І так часто помиляються.

Я хочу зробити все правильно. Хочу досягти чогось у своєму житті. І якщо для цього повинна буду багато працювати я знаю,що зможу. Я просто маю знати,що все це того варте. Я все-все витримаю,я певна...Аби тільки не зійти з розуму,поки це не справдиться. Ще трошки до мого нового щасливого життя.Ще трошки

понеділок, 14 листопада 2011 р.

Знову свічку запалив світанок

Знову свічку запалив світанок,
Кольори і звуки оживив.
Я тебе запрошую на танок
В тихий сад,
Під музику трави.
Яблуні
Тобі простягнуть віти,
Щік торкнеться не сльоза – роса.
Я одній тобі
У цілім світі
Подарую
Цей ранковий сад.
Знову свічку
Запалив світанок,
Де й поділась
Синьоока ніч.
Я тебе
Запрошую на танок,
Ніжність рук
Довір мені…
Своїх.


P.S. я б змогла подарувати світ. Якби мене навчились слухати. Бо люди так часто не розуміють. У кожного всередині - незвідані простори. Просто треба навчитися впускати у своє серце, вірити, та прийняти світ іншого. Ми так часто не визнаємо тих,хто не такий. Інакший. Та в цьому наша краса,наша винятковість. У кожній людині - зорі,віти,блискавки,світанки та думки. Чи можемо ми судити?Що ми маємо робити?Вірити одне одному. 

пʼятниця, 11 листопада 2011 р.

Secrets


Я б могла жити по-іншому. Чи було б моє життя щасливішим?правильнішим?яскравішим?навряд. Якби я жила іншим життям,то була б і іншою людиною.А я саме так,як є. Яка я?не важливо

I need another story
Something to get off my chest
My life gets kinda boring
Need something that I can confess

Але я можу зізнатися - іноді я прагну іншого життя. Іноді я хочу стати зовсім не такою людиною і все почати спочатку,так часто здається,що все не так. В мене є секрети. Я багато разів вчиняла так,як говорять люди,та мало слухала себе.

Come by it honestly I swear
Thought you saw me wink, no
I've been on the brink, so

Я чесно зізнаюся,що не знаю правильного шляху. Я йду,як думаю,як вважається,хочеться..до чого?я нічого не знаю. Але своїми вчинками я намагаюсь наблизити власне щастя не зважаючи на тих,хто не має ніякого відношення до мене. Як би тільки не так плутатися у вихорі власних думок..якби я не бачила все мовби збоку,мов стороння...

All the problems that we could solve
And when a situation rises
Just write it into an album
Send it straight

Навчитися бути простішою. Засинати посеред життя. Відключитися. Відключити емоції. Жити для себе. Всього цього я не вмію і ніколи не прагнула навчитися. А тепер зрозуміла,що мушу.Я стільки упустила...

Just don't let me disappear
I'mma tell you everything

Я б розповіла комусь всі свої секрети та бажання. Але не зможу назавжди зачинити жодну з моїх дверей. Я повинна вірити. Не здаватися. Не відпустити власну мету,бо я ж так довго йшла..Та я втомилася. Жити так,як живу. Я задихаюся,не маю жодної краплі повітря,не можу вдихнути. Я повторюю свою мантру, зціпивши зуби та рухаюся далі. Важко. Це мій секрет. З кожним днем важче. Важче засинати. І прокидатися.І зустрічати новий день


P.S. також надихнуло - "OneRepublic-Secrets"

неділя, 6 листопада 2011 р.

Місто тіней

Дивовижна є людина на світі. Дивовижна у своїй творчості та унікальності. Ця людина народилася у 1962 році в Петербурзі. Її ім'я - Олексій Титаренко. Творить він у своєму рідному місті, він - яскрава особистість і в нього в серці є інший світ. Коли я побачила його роботи 1992-1994 років,які названі "Місто тіней" я була захоплена,вражена,майже налякана неймовірністю і реалістичністю його сприйняття
  








І мої улюблені



Та найкраща, на мій погляд, оця - "Отриманий час"


Це просто неймовірно! мов заглиблення у потойбічний світ на маленьку екскурсію. Я просто приголомшена та заворожена майстерністю людини,яка створила ці шедеври. На світі так багато людей,що самі - цілий світ...