середа, 30 березня 2011 р.

Про Народження і правду

Справжня весна сьогодні) тепла та сонячна...)

та насамперед - З Днем Народження!я вже не знаю чого тобі бажати, але слова мало що кажуть про справжні побажання. Мало хто зможе перелічити все,чого я бажаю тобі. тому я скажу - я хочу щоб ти запалювала собою кожен день свого життя, щоб все, що в тобі є ніколи не зникало, а тільки множилося...Люба Мадам, я думаю вже можна не казати, щ о ти для мене значиш! Просто сказати - це мало...Та в мене є більше - я це справді відчуваю...це не порожні слова!сподіваюся, в тебе немає сумніву з цього приводу)
Вся увага сьогодні прикута до тебе - так має бути)насолоджуйся) а потім в тебе буде ще день,коли ми всі будемо зізнаватися, як сильно любимо тебе)подаруємо тобі квіти, пісні..І залишомо спогади про цей чудовий день)

сьогодні я думала про марні втрати нашого життя. Так боляче іноді думати, що просте непорозуміння між людьми може тягнутися довго-довго, до раптового осяяння...І це звалюється на тебе, давить своєю важкістю...чи дарує легкість. Та більш за все зіграє свою роль невідворотність подій, відсутність можливості все виправити, зипинити час та змінити зроблене. Вчора легла спати і мені було гірко. Що такі речі трапляються у нашому житті. Ну чому, чому не можна говорити відверто?! я розумію, що важко жилося б , якщо б всі казали тільки правду, та іноді це здається найкращим варіантом. Мабуть, кожен із нас подумав хоб раз у житті - якби я знала що він\вона думає насправді! Та в чужу гову не залізеш, хоч як не старайся. Ніколи не знаєш, що ж там насправді. Мене розривають протилежні думки про те, що може краще і не знати, що думають інше, бо з цією правдою може буде дуже важко потім жити. Та все ж я б обрала правду, ніж оману...так то воно краще.
я б хотіла знати, про що думає інша людина.та навряд чи я все ж отримаю відповідь, бо питаю постійно, та мабуть я б хотіла знати все-все цілком. а отримую лиш частини, та й вони виважені та обдумані, а я хочу простих та правдивих слів!та гарантій нема...хоча можна спробувати взяти за гарант довіру

субота, 26 березня 2011 р.

А небо плаче..

А сьогодні дощ. І я вийшла до нього.вже декілька днів чула його кроки, все більше по ночах, коли краплі тихо тарабанили по склу,просячись до мене в дім. та я дощ не пустила. А сьогодні шла крізь нього. і сама була з дощем. А краплі падали навколо мене. І в мені це теж було, бо здавалося що серце в мені омивалося водою з неба...Не мої були сльози, але близькі і рідні..Та вже давно не плачу...не має сенсу, та й не легше, вже не легше...лише порожньо, ще більше порожньо від сліз, хоч спати міцніше і швидше засинати...від сліз швидше засинають

Завше хочу щоб це моя Осінь дарувала дощ, той дощ я люблю більше. Бо це не весна, коли дощ. Та сьогодні інакше. Бо плакало небо, а краплі-сльози лилися на спраглу землю і ставали частиною цієї землі. І ніби це весна владною рукой з дощем змішувала зимові барви, хоч від них мало що лишилося. І ставало все інакше

Я бачила траву. Сьогодні вперше в цьому році бачила траву. Та й взагалі вперше від грудня, коли розкопувала сніг, коли бачила чистотіл. Це ж тепер тільки повірила - весна таки прийшла. Бо без трави не так все.Взагалі, зелений - колір життя. Так для мене було завжди...Та мабуть колір смерті не назвала б. Не буду про це..
І так я шла через дощ. А потім здавалося, що я навіть принесла його в дім. І це не просто мокра куртка, джинси та волосся. Може, запах дощу, а може це все в мені...Та я досі його відчуваю..

Дякую тобі, моя люба П.П., за сьогодняшній день і за той солом"яний дах, що ми знайшли...Це був гарний дощовий день..так, я була мокра, як хлющ, коли повернулася додому, та все ж задоволена)люблю тебе,та з тебе є один борг...в тебе 2 тиждня

середа, 23 березня 2011 р.

Коли ти вдома

Інколи просто хочеться тепла...і вогню в каміні... чашку чаю. не робити нічого. просто бути в теплі.І щоб хтось теплий поруч) Таке життя..чи коротке,чи мінливе. Навіть я, та,  що завжди не можу всидіти й п"яти хвилин спокійно, зараз хочу спокою. І чи не вперше - отримую його. Це теплі, домашні канікули..Я спочатку гнітилася цією тишею, але...Раптом все змінилося. Мабуть я просто зрозуміла те, нащо закривала очі декілька тижнів - я дуже втомилася.  І з"явився цей напівсонний стан, що хвилями накочується на мене. Можу не їсти, не спати до півночі, встати пізніще, ніж завжди..Та мене нічого не тривожить. І це на краще, я знаю. Іноді варто поринути в спокійний сон, знаючи, що завтра попереду ще спокійний день, і післязавтра - теж. Дім - це таке місце, де навіть в темряві ніде не впадеш чи не зачепиш, бо досконало знаєш як і що стоїть. Тут все рідне тобі. Тому все зрозуміло. Але мені не можна сидіти тут вічно. Та вперше мене це не радує. Я б просиділа тут вічно..та в мене це звісно пройде.Це завжди минається, бо я насправді не вмію довго сидіти вдома.
Добре сісти біля вікна та задивитися у вікно..Я так люблю свій вид з вікна. Тут я бачу майже все місто...
Я знаю цей краєвид різним - засніжені будинки та городи, біла магістраль, від снігу важкі дерева та ранкова темрява, а від білого сліпить очі,коли вдень сяє сонце та відбивається сріблом..
....навесні зеленіє травичка, цвітуть вишні та яблуні, та повітря п"янке від пахощів квітів та трави...
...влітку сонце припікає, та млосна жара стоїть над містом, а вдень тихо-тихо, лише гарячий вітерець залітає у відчинені вікна та не несе омріяної прохолоди...
...А восени...коли моя Осінь, і листя на деревах багряно-золоте, і такі теплі вечори...коли місто наповниться шурхотом опалого листя і міниться веселими барвами...тоді я бачу, як біжать хвилі по Дніпру, а сонце кидає останній погляд на місто і золотом вкривається небо, і все таке миле мені...це буде..буде...ще не скоро. Та прийде, прийде люба Осінь, а там і Зима повіє морозами і вкриє все своїми білими руками...
І все знов вернеться, як і завжди все повертається...І це вернеться точно в свій час, в потрібну годину...я буду чекати...особливо Осінь, буду чекати вдома, я вже визираю за нею в вікно

неділя, 20 березня 2011 р.

Долгожданная

Не знаю как говорить о тебе...наверно,нужно восторженно и с любовью...Или упоенно. И со смехом. Ну, или хотя бы с улыбкой. Вспоминая о такой, как ты, невозможно не улыбаться. Есть такие воспоминания, которые дарят улыбки - одно из них - Ты.
Первый класс...девочка с хвостиком и милой улыбкой..громким смехом и одними лошадьми на уме. И обязательная черта твоего портрета - Мадам рядом с тобой. Но это не главное, не в этом посте. Сегодня - только ты. Ты так долго ждала этого...
Мы с тобой носились по коридорам, вспоминала наш с тобой любимый мультик, напевали песни оттуда. У меня до сих пор есть открытка в форме лошади и на ней надпись "Моей Дождье") мда, с правописанием у тебя не лады,но все мы любили тебя такой уже тогда...У меня на дисках твоя музыка, я слушаю те песни, которые скидывала мне ты...Странно, ничего не предвещало в далеком первом классе, что именно в музыке ты так хорошо будешь меня понимать, что именно здесь сойдутся наши вкусы..А ведь музыка - единственный предмет, который я у тебя в своей жизни списывала) Помнишь? Все остальное - ты у меня, но я в музыке просто пень и это все решало...Помню, столько всего помню...Правда, твою великую любовь к винограду мы с Мадам уяснили крепко)ты знаешь о чем я) И наши обливания у меня..ах..Даже всего и не напишешь. И как-то так получилось, внезапно мы выросли...Оказалось, что у тебя ноги от ушей и на голове модный причесон. Ты взяла в руки гитару, без тебя мы уже перестали что-либо праздновать...А потом еще долго ходим по школе и напеваем одним нам понятные мотивы...И как-то странно, что это все с нами, и это твои песни...А я помню тебя еще совсем маленькой.Когда-нибудь, у меня будут брать интервью, потому что я твоя подруга. И я расскажу широкой общественности, как ты начала свою карьеру на мелких домашних вечеринках и корпоративах, как пела первые песни о подростковом алкоголизме и беспорядочных сексуальных связях, как твои выступления заканчивались пьянками) Да, придет время, и я все-все расскажу)
Я тебя люблю.как и все, кто знает тебя. люблю твои песни, футболки с глупыми рисунками, детский и наивный взгляд...и творческий беспорядок на твоей творческой голове)
Ну а сейчас...как тебя назвать? знаешь, ты наверено просто Ксю, и тут уж ничего не попишешь. Просто, когда я слышу твое имя я столько всего вспоминаю, что просто не могу от этого отказаться)ловко я,да?

субота, 19 березня 2011 р.

Вибір

Навколо мене стільки людей...
Згадалися слова.... про те, що є багато людей, які мають у собі цілий всесвіт, але до них нікому немає діла...до них усім байдуже....
Замислилась - може і справді легше жити порожньоголовою лялькою? Я не кажу. що маю аж цілий всесвіт, але вважаю, що маю хоча б голову на плечах і вона досить добре тримається. Багато про що думала сьогодні. Просто був час дуже вдалий, і я отримала свої обов"язкові 60 хвилин тиші, спокою, сомотності. Хоча останнє було зайвим. Та нехай, маємо те шо маємо.
От народилася я б дурною, жилося б мені легше. Бо стільки всього я б не мала у голові. Іноді відчуваю себе у пастці власного мозку. хоча загалом не жаліюся. все в мене добре. та коли дивлюся навколо, то розумію - от всі вони люди і народилися ми рівними, та кожен несе в світ щось своє і це незмінно. Не можна відмежуватися від інших повністю, бо саме наше існування вже щось десь змінило. Чи ні? Не можна пройти перед самісіньким носом в світу і нічого не зробити. То чому ж стільки людей покликані стати декорацією? Чи це не покликання, а вибір? І навряд ти знаєш, коли саме переступив межу, але ти вже стоїш за нею. Тепер питання - чи робиш ти щось після цієї межі, або просто стоїш? Бо якщо стоїш, то не тягни часу та рушай! а якщо давно тут, то звільни місце, може замість тебе прийде другий Моцарт. Чи Шопен.
Та все ж - скільки тих, хто не зробить нічого, а потім нап"ється та й зіб"є на вулиці дитину? І нема тому ради, не просто через долю, а через незмінне. І через невблаганність часу, що не зупиняється..
Колись давно..сподіваюсь, то був погожий осінній день...я зробила його. Свій Вибір. Що буду йти далі, не зупиняючись...Що буду допомагати, поки дихаю..Не здамся.....Не зламаюся...Не змовчу...Буду дихати, поки це ще має сенс...І ніколи не полишу цього. Подарую життя, якщо Бог дасть...Буду любити. сильно-сильно і по-справжньому...бо тільки так і має бути

пʼятниця, 18 березня 2011 р.

О противоположном

И про одиночество
Про него и писать легче - и всем понятно
Кто-то когда-то думал о звездах? а о том, что звезды - одиночество? когда смотришь а звездное небо. каждая звездочка кажется маленькой точкой из света, окруженная тучкой сияния,так?  но каждая звезда всегда отдалена от других. и только нам, людям, кажется. что они близко. но ведь это не так. это всего лишь обман зрения. так на самом деле- каждая звездочка совершенно одна. небо ночью - не целостное. это просто точки, точки, точки...точки света. но даже люди не видят звезды близко одна к другой ( разве что с -5 на обоих глазах без очков. тогда возможны варианты - мне звезды кажутся совсем другими, более расплывчатыми, и их лучики касаются друг друга, но это мое особенное видение мира). И я шла и понимала, как часто я встречаю это, но где-то должно быть противоположное
Я смотрю вокруг...Понимаю...Деревья связаны между собой корнями. почему очень-очень редко можно увидеть одно, одинокое дерево, стоящее отдельно? даже на холмах деревья стоят вдвоем-втроем) и лес всегда кажется единым целым. и каждое деревце неотделимо друг от друга, и становится продолжением. Как это, быть связанными узами на всю жизнь? Без вариантов, без возможности бегства или отхода на сторону? Но как так жить?
Вот и люди такие. Люди-звездочки, люди-деревца. Себя считаю деревцем, потому что есть рядышком со мной...и я за них держусь, и они за меня...сегодня долго смотрела на человека-звездочку...я поняла - мне никогда не узнать о чем он думает

вівторок, 15 березня 2011 р.

Мої історії

В мене на підвіконні зацвіли фіалки)не можу не радіти,дивлячись на них, хоча вони й червоні.ненавиджу червоний. та все одно - вони дуже гарні.погода мов знущається, а мене питають - чого не люблю весну?та гляньте на вулицю - багнюка, вогко, сиро й хмарно. що це за життя в сірих та коричневих фарбах? такій погоді я не радію,хоч вбийте
Сьогодні не видно зірок. Та ніч темна і безхмарна. добре думати,дивлячись у її чорні глибини.

Читаю книжки на одному подиху..там життя в кринолінах, манірство, гонитва за чоловіками... сміюся і плачу..книжки...вони сповили мене вже дорослою, виховали вже іншою, любили, вчили, наділяли. і зробили. мене мною. я така вдячна. Моїй найперші, найсильніші враження та захопленння, це ви - мої друзі, супутники по життю в усіх епохах, моя уява про світ, де все інакше. Не краще, не гірше, інакше. Де простіше, бо вже хтось придумав розв"язку, читай собі і все, вихід знайдено, рішення прийнято, але не має цьому вже ради...Все так, як вигадав хтось невидимий та всемогутній...Тут і чари, і любов, і ненависть, і дружба...Справжні відчуття, барви темні та світлі, вигадка та яв. і я гуляю цими просторами без права на поворот, іду чиєюсь стежкою, слухняно йду, пришвидшую крок...запиняюсь, мрію, думаю, аналізую...піду далі. посміхнуся. гляну в вікно. чи заплачу, чи розсміюся...знає мій Автор.образ єдиного Автору всього,що завжди в мене в серці, веде мене..по всіх істроіях. І він близький мені, бо я теж інколи веду за собою по власній історії


І коли пишу я стільки всього відчуваю...Мов всесвіт, що тільки будується, і хаос, і спокій в цьому. Хвилювання змінюється розумінням, та прийняттям. Як це - створити світ, населити його? Зіткати з уяви власне полотно, розвісити замість неба? Писати-летіти між людьми-примарами, що не існують взагалі...Створити їм долю, шукати в собі їх історії...Та най те все живе самостійно, треба навчитися відпускати...Та в самому тобі - чи це проходить без змін? ти так вважаєщ? ні. ніщо не минає беслідно, а те,що пропустив  кріз себе - нізащо. Розфарбовуєш себе, малюючи інші життя, хоч і не існуючі. по суті...розплітаєш на клубки, не жалієш ниток...та це не має значення
я дуже вам вдячна, за себе внутрішню і теперішню)

пʼятниця, 11 березня 2011 р.

Біля світла

Я стояла біля ліхтаря. А він світив наді мною, осяював вулицю. І тепер я не дивилася через скло, як засвітилося місто надвечір, я сама була частиною цього. Хоча і не випромінюю світло) Авто шугали скрізь, але мені на диво спокійно і тихо було стояти серед цього дійства. Коли поряд зі мною рух, я дихаю вільніше. Невже я так залежу від дій, що не можу жити в нерухомості

- Підвезти
- Ні
....Засвітилися фари й щез. Слава Богу, вже перелякалася насмерть. Продовжую думати,не чіпайте тільки більше

Ти думав, мені потрібне твоє вибачення?Чи я взагалі повинна була тебе зупинити й сказати, що не потребую їх? Ні, любий, не сьогодні. Мені все одно, хоча б тому, що ти вибачаєшся тільки для себе. Тебе совісті гризе, а я слухаю. Мені все одно, бо ти зовсім не розумієш, нащо та за що просиш пробачення. я могла б пояснити. та навіщо? мабуть мені просто вже цікаво що ти скажеш далі -  немов сижу на виставі, яка мене вже мало цікавить, але піти образливо для акторів,вони ж стараються, працюють...та все ж ...нащо? чи має сенс?ти хоч раз думав як добре мені без тебе?звісно, ні. Просто давно ти не вигулькував у моєму житті щоб сказати "сюрприз" та зникнути знов. Знаеш, не засмучуйся, але цього разу ти вперше не порушив мій спокій. я зараз напишу це і з моєї голови зникне, а ти ще довго будеш думати, чому на останні твої слова я просто не відповіла. чи не будешь. байдуже.


І нічне повтря тихенко дихало над нами. На небі не було зірок, лише місто палахкотіло сотнями вгників, та машини снували туди-сюди по магістралях. Морозно. Тверда земля під ногами, лише лід рипить. Розсипається на маленькі кришталики, щоб вранці в кожному з них засяяло сонце

четвер, 10 березня 2011 р.

...

Коли навколо тебе люди найважче закрити очі більш ніж на хвилину. Чи це відчуття неправильості супроводжує всіх? Мене так. Важко заспокоїтися у вирі життя, мені завжди важко. Бо щось рухається, люди ходять навколо, говорять. Я чую їх. Це відволікає від думок. Але добре, що й від сумних думок. Більш не хочу думати про погане. Краще взагалі не думати.

Коли сонце підіймається над хмарами посміхається життя. Воно сяє барвами і стає тепло. Чому сонце так багато значить для людей? Навіть коли ти не відчуваєш тепла від його появи, ти тішишся сонечком, радієш йому, мов давньому приятелеві.

Коли важко йти, глянь навколо. Зупинись на мить та спробуй відпочити в цю коротку мить. Але нехай вона не буде порожньою. Згадай щось чи подивись на ту людину, яка звжди поряд.. Посіхнись їй,і ця мить не буде марною

Іноді сонце не здатне поліпшити настрій. Але знову вітер у волоссі та незбагненна легкість. Мабуть, я просто не можу довго сидіти у приміщенні. Хочеться помандрувати кудись далеко, щоб навколо говорили на незрозумілій мові та дивитися на пейзажі, які не можуть бути знайомими. Те місце, де ніколи не був, може подарувати відчуття родини та затишку. Адже ніщо не може бути настільки рідним, як нове

середа, 9 березня 2011 р.

Неймовірність

Знаєш, що у кожному з нас живе неймовірність?

Вона дихає, дихає, дихає....тихенько живе в наших грудях, б"ється з сердцем, в них єдиний ритм. ..тьох-тьох...тьох-тьох...Ця неймовірність повинна бути вивченою. Її треба шукати, відкривати шухлядки мозку, закривати ще порожні, шукати, шукати, шукати. Неймовірність в погляді, в самих очах, в кутиках очей... А ще глибше, в очах, де сама суть людини, її душа. от там, десь поряд має бути вона. Вона в неповторності кожного, в понятті індивідуализму.

Коли ти думаєш, вирішуєш, розумієш. Коли перед тобою вибір, а може й декілька доріг, ти стоїш... І щоб ти не зробив, це будеш тільки ти. Ніхто ніколи не проживе життя за тебе, твоє життя. А те, що є в тобі, помре тільки з тобой, а для людей буде такою назавжи. Бо десь хтось придумав нас усіх, дав нам в руки життя і ще частинку чогось неосяжного, що розумієш потім. Наприкінці.

І попереду щось світле. Іноді я дивлюся на сніг і вірю, що бачу це. Можливо, це марення, плоди мого запаленого мозку, але я стільки бачу, коли хочу. І чую. Всі голоси, вони мов на поверхні, а я тут,десь внизу

Та найбільш за все - мені добре. просто тепло. навіть не знаю,чому? та щось зігріває)може справді Весна

вівторок, 8 березня 2011 р.

Сьогодні

Сьогодні був теплий весняний день....можливо,саме жіночий день ладен принести в країну тепло та світло, щоб розпочалася Весна

А може це Весна прийшла тільки 8 березня, бо вона теж жінка, їй хочеться квітів та уваги?) Можливо, в неї є минуле, про яке не хочеться згадувати, їй надсилає смс колишній,з яким погано розійшлися? Весна любить фіалки та проліски,тюльпани та рози, а отримує нарциси? Всміхається людям, що сидять у маршрутці, нишпорить по кишенях, шукаючи 50 копійок, бо ціна за проїзд зросла незнано чому? Можливо, вона торкається квітів губами, щоб запам"ятати їхній присмак?(я ж так роблю,може і Весна так робить) Вона напевно вірила у кохання з першого погляду!А в 11 років закохалася в однокласника чи хлопця зі свого двору) Весна може навіть боїться ходити пізно ввечері сама, повертається додому засвітло?А ще, вона і зараз закохана, до нестями, бо скоро з"явиться цвіт на деревах і можна буде натягнути куртку та скинути шапку)

А ще сьогодні - теплі руки, вітер у волоссі, нестямний сміх, коли рідні навколо. Коли ми разом, нам добре, та й взагалі - свято)І сьогодні я не хочу собі нічого побажати...тільки  все моїм любим дівчатам, усім, кого я люблю та ціную....ну може собі побажаю всього того, що було у вірші, який я отримала від Р.)і мені достатньо)І я люблю вас, усіх, з ким святкувала сьогодні,та тих деяких, яких не змогла побачити, але і я, і вони привітали одне одного)

понеділок, 7 березня 2011 р.

Про незмінне

Іноді шкода,що буденне губить в нас найцінніше.Люди втрачають щось,що мали раніше.Менше справжньої музики,менше чистих віршів навколо. А сніг і досі падає за вікном як і сотні років назад. 

І є незмінне в нас...любов,наприклад. Я дурна,бо іноді можу спересердя сказати, що її не існує. Дурниці. Просто іноді злий на себе і світ, та вперто намагаєшся щось звинуватити....але чим більше це робиш, тим менше віриш у власні слова...Хіба може не існувати любові? Чи це можливо?Скільки протримався б цей світ без неї?можливо секунд 10.а якщо дуже старатися - 20.і все.

що ми можемо?що здатні зробити для іншого? ми всі чогось чекаємо, не маючи віри в себе долаємо власне "я". Навіщо? Може треба не так?

Як багато людей протягом свого життя хоч раз рішуче подумали :"як я живу?я повинен себе змінити!"??? Не дивно,що небагато. Бо людині притаманний пошук проблем у навколишньому світі, і світах інших, але, та не дай Боже, не в собі. А якщо ми проблеми шукаємо в інших, то і віру шукаємо не там. Можливо Бог існує, але насамперед - він історія, вигадана людьми, для того, щоб було на кого зпихнути, сподіватисся, молитися. А вірити треба в себе, і джерелом цієї віри може і повинна бути людина. Любов теж захована глибоко в нас. І минуле, і майбутнє, вносячи зміни не може змінити нас назавжи, бо нічого не зникає в простір. І в людях ще є той талант відчувати, але захований під кригою незгод та злоби. 

Та ми не безнадійні. Доки є ще ті, хто спроможний всю свою чуттєвість передати іншим,звуком чи словом....Поки ми прагнемо вдосконалення, любимо, віримо, йдемо вперед. Треба не зупинитися, не втратити жевріючу іскру буття, а запалити вогнем палаючим та чистим, навчитися дарувати кожному навколо


пʼятниця, 4 березня 2011 р.

Завертелось

Длинный,длинный день..а я сижу и улыбаюсь)этого мне и не хватало - чтобы жизнь вертелась быстрей...а иногда шарик нужно крутануть самому.

Мадам,ты теперь частая тема тут.наверно потому,что ты частая тема моего сердца и мыслей)лишний раз хочу сказать тебе,если ты это читаешь,попробуй поверить этим словам - все будет хорошо.я уверена.у такой как ты не может все не быть хорошо.тут просто без вариантов.знаешь,в сегодняшней суматохе я заметила одну важную вещь - ты никогда не будешь одна. мы с тобой.мы рядом.некоторые из нас способны прилететь через 10 минут после звонка.и все мы,если бы могли хоть чем-то помочь,то помогаем.потому что мы тебя любим.и всегда-всегда будем рядом.ты только расслабься.сядь поудобнее.и послушай нас.мы тебя все любим,те кто днем был и не был с нами,все мы очень переживаем.иногда мне кажется,что я согласна на все,чтобы только не видеть твою грусть.пусть бы все эти трепыхания происходили со мной - за себя не так волнуешься,как за тебя.мы все устроим,мы - это все кто тебя любит,мы никому и никогда не позволим тебя обижать.а безнаказанно - тем более

Р., в следующий раз я все что надо скажу сразу,обещаю.еще одной такой головомойки я не переживу,честное слово. я знаю,что я сама себя сильно накручиваю, но ты если видишь что я так снова делаю обязательно хоть что-то скажи.не молчи, бо я сама все додумаю.мне только повод дай.....все будет хорошо?

четвер, 3 березня 2011 р.

Самым любимым

Все таки так хорошо,что ты пришла!без тебя в школе мне было все тяжелее с каждым днем,но пришла ты,Мадам,и мне есть с кем говорить)а потом еще и еще.кроме тебя у меня слишком мало любимых людей,ты среди них главная ( ну хотя бы в смысле начальства))). И я рада,что ты снова со мной, в последнее время я искренне этому рада. И тому, что могу тебе сказать...И больше никаких нервов и слез,переживаний и всяких идиотов))))ты - ребенок, с тобой все хорошо,мне спокойнее,когда о тебе есть кому позаботиться...тогда я могу смело грузить тебя собой)ну  просто потому, что ты заслуживаешь счастья, такого большого, чтобы все лопнули от зависти


П.П.,я рада, что ты у меня есть.в последний наш разговор я не сказала тебе ещё одной важной-преважной вещи - я тебя люблю)и очень благодарна,что ты в который раз выслушиваешь меня и мои бредни...и это так,будто ты всегда со мной.это важно для меня.ты даже не представляешь как. как ты важна для меня. я в сотый раз мысленно говорю тебе спасибо.не беспокойся за меня, "Наливаенька" встанет и все будет хорошо.просто мне нужно время.ты же знаешь - нужен срок,конкретное число,тогда я все-все смогу,только бы знать,что не зря.
люблю тебя,люблю-люблю-люблю