пʼятниця, 29 квітня 2011 р.

Дещо про віру

Люба Мадам,я все ж хочу тобі сказати. саме тут,бо це частково стосується мого блогу. так,я така от сумна,може я навіть сумую і драматизую вдесятеро частіше,ніж потрібно нормальний здоровій людині...може,я сама себе накручую,може вже не треба...
ну не можу я! хай я неправильна, хай ! я - така
ну не можна мене полагодити,я не машина...я б хотіла,дуже б хотіла викинути все з голови,та вже ж ...не накажеш. я буду порівнювати до тих пір,поки не закохаюся так, щоб аж руки горіли
а до того - буду згадувати, порівнювати, сумніватися, сумувати...
мені б хотілося...та не можу. і я тобі це все казала,як подрузі, для інших в мене все під замком,та тож ти,тому я розповіла чсено,як я думаю...як відчуваю
не будемо сваритися через це

Я рада за те,що є щось світле на наших небесах. і нехай нам здається,що світло зникає,таж то не так...просто іноді треба вірити...берегти віру в серці..іноді вчитися трошки зберегти віру на чорний день,коли її забракне...я вірю у майбутнє. Що воно буде...Буде добрим, чистим,справжнім...і що колись прийде час, і за все вернеться
...у 70 років я буду сидіти на ганку свого будинку та в"язатиму шкарпеточки...в мене буде багато онуків,які приходитимуть після школи та дитсадка до своєї бабусі (до мене,звісно), будуть їсти мої пиріжки і казатимуть,що вони в мене найсмачніші на цілому світі...і віритиму в це....буду саджати квіти в садку та сіяти травичку під численними гойдалками...і в мене буде світла кухня...і вітальня з каміном..по вечорах там затишно палахкотітиме вогонь,а я буду гріти біля нього свої старі кості...)
так легше вірити,що багато що - не важливе..пусте, швидкоплинне
мені з цією вірою легше, затишніше, тепліше
і на душі не так неспокійно,коли зустрічаю проблеми та перешкоди,коли долаю їх,коли приходжу додому виснажена
от і віра. в будь-що. просто треба,щоб щось так було. бо інакше не витримуєш
для когось це віра в Господа...та про це потім...просто може і сам Господь придуманий людьми.щоб було у що вірить,кому молитися,на кого спихнути. кому дякувати

середа, 27 квітня 2011 р.

Прикро

Сьогодні в повітрі літає натхнення)я багато думала над тим,що сотні людей сьогодні будуть посміхатися,проходячи повз майже зелені дерева, квітки на вишнях та яблунях...а ще я мрію,щоб скоріше зацвів бузок)я тоді буду найщасливіша на планеті,бо обожнюю ці квіти...
такі веселі думки літають в голові,коли так гарно навколо - ще не літо,але тепло, вже не зима,та тінь дихає приємною прохолодою
кожен зможе щось сказати про це,кожен пригадує своє

а знаєте,як побачити щиру і відкриту людину на вулиці?як вирізнити її із натовпу?

Я сьогодні,як і майже завжди, поверталася додому з сестрою...ми йшли,вона тримала мене за руку (їй 3 роки) та розповідала про свої великі дитячі проблеми(як посварилася з хлопчиком у дитсадку,тощо)...і раптом моя мала захотіла помахати рукою людям,які проходили повз нас....
Що ж,помахали у відповідь тільки двоє-троє. Поміхнулося декілька хлопців
але як багато людей просто глянули на нас мов на божевільних і пішли далі, навіть не посміхнувшись
може я занадто приділяю увагу дрібницям,та все ж...я б ніколи НІКОЛИ н і к о л и спокійно не прошла повз гарненьку дитину і звісно помахала б рукою у відповідь!не знаю,може це зі мною щось не так,але не можу я спокійно пройти повз дитину
прикро,що на таку дитячу відверту поведінку люди майже не здатні реагувати позитивно, радіти, відповісти так само щиро...мені жаль, що вес це так. що люди настільки зайняти власними проблемами і турботами,що майже не визирають зі свого життя,не озираються на інших, просто ходять по землі,байдужі до всього
не розумію я такого світу. не розумію і не хочу розуміти,куди це все падає, котиться, руйнується..і так ...ну не знаю..."за Державу обидно",мабуть..

неділя, 24 квітня 2011 р.

Про життя

Сьогодні я бачила життя
де його можна побачити?я сьогодні бачила усюди...у дзеркалі ріки,коли відзеркалення ледве не сплутала з реальністю,коли вода була небом, а небо водою..і тихо линула ріка на мене,і вода в ній текла повз дерева та гаї,забираючи частинку цієї красоти...Боже,як сьогодні було гарно
так тепло,так...ніби все навкруги раділо воскресінню Божому
я бачила життя
в зеленій траві,що пробивалася крізь замлю до життя та світла...немов можна ще більш боротися за право жити...в небі самому,що не мало хмар та лиш всміхалося сонцем,та зачаровувало блакиттю
і мов дивишся так довго,але очей не відводиш..мабуть так приходить розуміння всього
я чула життя
сьогодні вітер шепотів мені лише про це,а я тільки вбирала в себе цей шепіт..ні,сьогодні не відповідала,бо на ту молитву не я маю принести відповідь. я лиш мовчки слухала таємниці буття,щоб через мить забути той шепіт...
я відчула життя
коли сиділа та дивилася на плинність сонця по небу відчула себе живою. тому,що я тут,я дихаю,і хоч зараз дихання біллю віддається в груди,та все ж навіть цей біль я відчуваю..і дихаю повільніше,аби вібрати в себе цей теплий день...та спокій,яким насичене повітря..мов п"янкий трунок - свобода та легкість
в очах інших бачила таке ж захоплення цим днем
якщо за вес треба платити,то за цей день я не вагаючись віддам будь-яку ціну
Христос Воскрес,сьогодні я вірю в це більш,ніж будь-коли
воістину

пʼятниця, 22 квітня 2011 р.

Видеть

Знаете ли вы как жить в слепом мире?Как жить не различая очертаний предметов?Как даже толком не замечать рисунка на собственных обоях?
Мало кто ценит свое здоровье,пока оно у него есть.Но как только мы что-то теряем,то сразу начинаем понимать ценность.Вот так и с глазами.Видеть - это дар,как и говорить!Мы даже не представляем себе его необходимости,пока не потеряем....С детства у меня проблемы со зрением.И наследственность,и мой выбор.Мой выбор между книгами и глазами.Да,я очень не права,глупа в этом плане.Я выбираю неправильно,но осознаю это.Каждый раз,когда я снимаю очки,мир вокруг меня меняется.Вот как люди видят фонари из далека?Ну,из окна например.Для вас это точка света,а для меня - маленькое солнышко. И деревья...Мне кажется,что это просто ствол,окруженный облаком зелени....вот такая правда жизни...Мы просто не замечаем,насколько полагаемся на собственные глаза....
Мне иногда так больно за то,что это досталось мне. Я так мечтаю видеть. Как все остальные..Как все. Я бы могла читать, работать на компьютере дольше, вышивать...Я бы узнавала людей на улице
Просто сегодня...Так задело меня...и моя беспомощность...
Я больше всего на свете боюсь этого. неизбежного. Чего-то невидимого, неосязаемого. от меня не зависящего. Того, с чем я не могу бороться. Я готова сражаться, если бы только это что-то дало,но нет...Я готова к борьбе, но мой удел бессилие...болезни, смерти...то, что я не могу вызвать на дуель. Как я боюсь этого. И сейчас тоже самое
и это убивает меня

вівторок, 19 квітня 2011 р.

Старі аркуші

Якщо сумно - не треба читати далі,не хочу ще більш нагнітити
Якщо спогади - це фотокартки пам"яті,то в мене - цілий окремий альбом про прогулянки...Знаєте, це все аж пече - ти всюди була, але не одна,а зараз їдеш у повній маршрутці людей,яким зовсім нема діла до тебе...Хоча тобі до них - так само

і ти їдеш,їдеш...і не взмозі зупинитися пригадуєш - так гарно було тут далекою весною, чи свіжим осіннім днем...а на землі лежало опале листя..а коли дощ шов у цьому парку...не знаю,як у людей. але в мене дуже багато асоціацій з природою,так в мене завжди....і місця нагадують мені..та що там казати - все місто нагадує мені,аж кричить
сьогодні навіть затулити вуха навушниками було безнадійно. тому,я цього взагалі не робила..сиділа,дивилася і уявляла
як ти там?бо тиж тепер живеш на тій вулиці,де м у ш у часто бувати...хоча бачить Бог,кожного  разу, коли я виїзджаю на цю вулицю все в середині перевертається...а коли йду по ній - наче чекаю удару, прислухаюся, придивляюся, та швидко-швидко крокую вперед,аж поки не буду в безпеці,там, де тебе ніколи не буде знову..та до тієї безпеки треба ще доїхати та пройти,тому....
ох,я не буду докоряти собі за цей пост...от не буду і все.бо немає сенсу та й взагалі - пішло все під три чорти
бо я все одно не зупиню цим власних думок...так,люба П.П., мабуть я тобі збрехала....малесеньку крапельку,таж ти мене пробачиш і зрозумієш. я завжди це відчуваю за собою - твою мовчазну підтримку та розуміння..я недавно прийняла до себе думку про твоє значення в моєму житті і не полишаю її
Гірко...хоча ні,гіркою може бути кава, а мені...ну паскудно трохи
В теорії все чудово в мене,але це теорія,а в на практиці все трохи паскудніше..на практиці завжди паскудніше,ніж в теорії...Януш би зрозумів цю думку до кінця

Я не знаю,як потім,колись,буду будувати інші спогади..от чому я так хочу полишити це місто - хочу писати нову історію з чистого аркуша(ну,якщо доведеться),а не писати на, ніби витертому від старих позначок, аркуші...

неділя, 17 квітня 2011 р.

Просто добре

Сьогодні було сонечко)))Справжнє, майже літнє сонечко..Моя люба П.П.,це був дуже-дуже-дуже Д У Ж Е кльовий день.ти сама знаєш це) мені було дуже добре, по-справжньому весело! і в мене вже давно не було такого гарного настрою як сьогодні. навіть повертаючись додому я всміхалася, мугикала під ніс пісні та пританцьовувала) настільки мені сьогодні добре
погада нарешті змилостивилася...як гарнооо)
і як дивно світило сонце на дерева,коли ми сиділа на одному з наших місць! хоча, завжди коли я йду до тебе, то потрапляю в інший світ...іноді я тікаю в твій світ, іноді тихенько заходжу і причиняю за нами двері, щоб більше ніхто окрім нас не зайшов...іноді грюкаю дверима перед одним настирливим носом(знаєш,про кого я)...та завжди це інший вимір і якісь двері...почуваюся Алісою)
якби ти зараз взяла слухавку...я б нагадала тобі, що ти повинна дещо зробити,бо я вже своє зробила. та ти не візьмєш,тому...потім
з тобою я згадую старе та добре, іноді сумую..та завжди - ми щось почуваємо разом...і хоча ти вже забула мені це казати,та я скажу сама - я тебе люблю
і дуже вдячна за те,що був "період", коли ти казала мені це кожен день. щоб я не була сама,щоб не забувала про магію цих слів,коли вони щирі..бо це ж у мене був "період"
тож тепер,коли я марно намагаюся тобі додзвонитися, я хочу написати тобі це
просто хочу
бо знову можу хотіти,і знову маю той настрій...коли говорю швидко,сміюся щиро та саркастично глузую зі всього,що рухається
ти ж знаєш цей мій настрій
надобраніч,люба,надобраніч
може я сьогодні тебе вже й не почую
та прокинулася я під звуки твого голосу - ти забрала в мене 5 хвилин,пам"ятаєш? - тому кажу це
P.S. а ще дякую за те,що мені тепер буде куди писати листи,якщо я захочу..тепер мене є кому читати в будь-якому випадку

пʼятниця, 15 квітня 2011 р.

Обертаючись назад

Все нарешті позаду)всі,хто знає про що я,то і розуміє,як мені...такий стан...блаженний,мабуть
вчора було також хвилювання, інтерес..і радість,що все вже позаду
я звільнилася набагато раньше,та ще є момент - я досі не дуже розумію, що більше не мушу думати,як все буде,що змінювати,дороблювати...це була моя праця - моя дитина)я її люблю, та отримала за неї визнання наставників) так я це називаю...я мріяла,що все нарешті закінчиться, та мені стане легше на душі хоч без цього...і цей день настав, і хоч я ледь не вмерла від хвилювань, та все ж все зробила так як треба....
також вчора..була злість,за те що мене втягнули у чужі дурниці...бо відношення я насправді до того не мала, але участь приняла. та в мене свої підстави. бо якщо б схотіла - пішла б разом з усіма і нехай роблять,що хочуть...не люблю почуватися клоуном на чужих аренах, а найбільше коли навіть не дослухають що ти кажєш людям, заради яких же і верзеш ті дурниці.....ух,та пішло те все далеко
хоча звісно мене це засмутило
та далі було вже краще, я майже забула як я туди потрапила
мені було цікаво побачити деякі речі, почути інших...і було з чим порівнявати. було неймовірно!хоча б тому,що майже всі ми так багато вклали у власну працю...хтось звісно хитрував,хтось виїздив на чужому результаті,та загалом...ми всі працювали, і працювали непогано)і заслуговували на увагу та похвалу

зустріла деяких старих персонажів мого зошита життя. як ми змінюємося! мабуть, я теж змінилася,просто того сама не бачу, але за іншими ох як помічаю...цікаво,які ми стали. і майже нічого від нас старого не полишилося,тільки згадка та деякі загальні риси..деякі з нас завжди були такими ж розумними та зосережденими)все як я пам"ятаю

не знаю,як тобі Р.,а мені все ж було там досить добре. і я отримала багато спогадів про цей день...і думала про нього,коли поверталася додому,та й сьогодні думаю...є що згадати) я зовсім не жалкую,що зосталася там,з тобою,а не пішла разом з усіма. і нехай я дещо неприємне пережила,та це було кілька хвилин, а сиділа я там декілька годин,тому..)

середа, 13 квітня 2011 р.

LOL и Любовь.ру

Моя милая М.Д.,тебе не трудно было бы догадаться - этот пост частично твой)ты могла бы занять и вторую его часть,но к сожалению, ЛОЛ сняла не ты)
Столько всяких вещей стоит между детьми и родителями,но есть несколько основных,который я выделаю. Взрослые почти никогда не вспоминаю, что и они когда-то были детьми! Все совершают ошибки, сейчас - самое время творить глупости, ошибаться, сбиваться, искать себя среди этих ляпов. И учиться. Но это- последнее) + проблема,которая возникает в общении людей вобщем - все люди разные. так просто,но как тяжело принять эти слова и жить по ним. Я не совсем за девушку Лол, он я зато чтобы бороться. Чтобы строить свою жизнь. ведь это н а ш а жизнь. И все мы строим ее сами. Взрослые люди, которые любят нас, конечно хотят нам добра. Но просто хотеть этого недостаточно. Мы и так вырастем, менять нас поздно.

Сколько совершенно ненужного становится на пути людей!И какое количество вещей портят наши отношения, настроение, мысли...Хочется понимать и отсеивать, но не получается..чувство обиды,неприязни..я чувствую это каждый день..пусть мелочь,пусть мгновение... 
Иногда мы теряемся...и от этого медлим...а промедление - тоже действие...и как и все действия,это имеет последствия. и все мы такие разные, судить других неправильно, не осудить - тяжело. многие люди остаются одни, окружают себя непониманием и поэтому остаются одни..
Тяжело понять,что я вообще хотела сказать,но в последнее время слишком много мыслей слились в одну дурость и бред. так все хорошо,но я разрываюсь между многими глупостями,которые терзают мою голову...В последнее время мне кажется, что стать цельной не так-то просто..а может это я такая..может я буду идти к этому всю жизнь

неділя, 10 квітня 2011 р.

Не спати

Прийшла..задоволена,майже щаслива..навіть алкоголь вже невідчутній...
Не спалося.
я лежала та думала, думала, думала..і думки не йшли з моєї голови..та ж сама винна - не можна отак перекрутити біологічний годинник, а для такої як я - табу. не можна не спати, та все ж бачити немов сни ті видива, що зазвичай бачу у пітьмі
ох,я і слоненят рахувала, як Петрик, та не допомогло..близько третьої зрозуміла - пішло все...раз не сплю, та й зустріну сонечко, бо давно же не бачила сходу, скучила за ніччю темною та тишею глибокою, бо кинула вже по ночах працювати...не можу потім весь день ходити, та в землю дивитися..
віддалася спогадам, що як завше тільки й чекали нагоди...нехай...може засну...не встигла скліпити очі, як нове захопило....багато думала в цю ніч, та все те навіть мій блог знати не повинен - нехай хоч він по ночах спить,як менше знатиме...)
Та надія на сон марна. вкотре. багато речей стають не важливими, зокрема завтра..бо здається, що воно ніколи й не наступить, те завтра, де все будет так, як  треба. а  колись взагалі буває,щоб все як треба? та все ж немає. тому - маємо те,шо маємо, як казала бабуся...
зупинку я отримала. малесеньку таку. де лише зупинялася перед дорогою..втомилася..а надто - сьогодні..бо сон, бач, все ж багато значить.. та я це давно зкумекала, навіть пишу про це роботу...
сьогодні пробувала поститися, і зрозуміла, що деякі книжки кажуть правду про це - неймовірне щось, коли нічого не повинен перетравлювати, і з"являється енергія..я з таким задоволенням працювала. що сама не помітила, як линув час...
Цей день скінчився...Як і багато днів до цього, але зараз прийшла знайома думка..Цю думка не приходить вже багато вечорів, але...ну, не те щоб я знала, але здогадувалася - я це ще згадаю. так і є. згадалося. без минулої жаги, як відлуння, що з часом...навіть цього слова не напишу - щоб не наврочити

четвер, 7 квітня 2011 р.

Зупинка

Ранок. Вітер в волоссі і на вустах..І він шепотів мені,кричав мені, а я відповідала...Шепотіла йому у відповідь про свої минулі сни та образи...Та я звикла розмовляти з собою...Зрештою,я сама обрала собі цей час, щоб побути на самоті... іноді шкодую,бо є час,що я повинна бути з кимось,надто небезпечно для мене іноді думати..
Йшов дощ...чи радше не дощ, просто маленькі краплі танцювали в повітрі,гнані вітром...І я шла, та думала про те,що скоро зміниться. Я вже скучила за змінами,бо сама вже нічого не знаю, та й знати не хочу...
чомусь день у день міниться настрій, і на одне питання маю декілька відповідей
мабуть,треба просто навчитися нікого не слухати.та я занадто звикла хоч що трапиться отримувати пораду, комусь розповісти,почути відповідь. Навіть пишу,і здається що це не я, і марення,все просто марення
Здається,в мене перерва. На якийсь час. Спиняюсь...треба подумати


Р.,я сьогодня тобі не відповіла - так,звісно, без тебе мені не було б чого дивитися!а ще слухати,нема чого робити в школі на перервах...і великий,незліченний перечень...чому тобі так важливо чути про те,що ти такий хороший?чому я не відповіла тим,що ти хотів почути?просто я не в тому настрої сьогодні,щоб хвалити тебе. тому промовчала...тобі це потрібно?колись,потім, я розкажу тобі,який ти хороший,колись,я розповім тобі цілу казку про це,але потім...коли тобі це справді буде потрібно

вівторок, 5 квітня 2011 р.

Любимец мой - Сергей Есенин

Слушай, поганое сердце,
Сердце собачье мое.
Я на тебя, как на вора,
Спрятал в руках лезвие.

Рано ли, поздно всажу я
В ребра холодную сталь.
Нет, не могу я стремиться
В вечную сгнившую даль.

Пусть поглупее болтают,
Что их загрызла мета;
Если и есть что на свете -
Это одна пустота.

P.S.у меня в голове эхом проносятся эти последние слова. не могу выбросить их "если и есть что на свете - это одна пустота"

***
Не криви улыбку, руки теребя,-
Я люблю другую, только не тебя.

Ты сама ведь знаешь, знаешь хорошо -
Не тебя я вижу, не к тебе пришел.

Проходил я мимо, сердцу все равно -
Просто захотелось заглянуть в окно.

P.S. вдохновенная ложь....и ты, и она знаете,что это ложь,но ты продолжаешь говорить, а она продолжает слушать...только не тебя - нелепо так открывать все карты несколькими словами
***
Упоенье - яд отравы,
Не живи среди людей,
Не меняй своей забавы
На красу бесцветных дней.

Всe пройдeт, и жизни холод
Сердце чуткое сожмeт,
Всё, чем жил, когда был молод,
Глупой шуткой назовёт.

Берегись дыханья розы,
Не тревожь еe кусты.
Что любовь? Пустые грeзы,
Бред несбыточной мечты.

P.S. три моих любимых стихотворения Сергея Есенина, трехстишье...упиваюсь этими стихами...это даже конкуренция в моем сердце Пушкину

субота, 2 квітня 2011 р.

самотність

Цікаво - що легше,самотність,коли ти завжди був сам і ніколи нікого в тебе близького не було, чи коли ти втратив ту людину,яка змінювала твою самотність?
Як це - завжди одна,з дитинства, мріїї та неіснуючі світи...і обов"язково хтось теплий, тільки в майбутньому,десь далеко, але існує..ти просто чекаєш на нього,просто от-от та...та ще трохи...треба просто почекати,а тоді..що тоді?не треба думати про дурниці - говориш сама собі,і далі втікаєш від питань, але не поспішаєш по життю
бо так легше - ніяких питань та поза зоною досяжності
Як це - коли минув час, і всі пішли..чи це був один?та здається, що вистава закінчилася і глядачі пішли, і нема сенсу..час іде та нічого не змінюється...це знову самотність...але десь глибоко в тобі і є ще гірше - спогади про час,коли було не так...дещо інакше,більше світла та аплодисменти, квіти, слова, виступи без антрактів....і це гризе тебе, проривається на межі сну та реальності, коли в тебе нема вже сил боротися та відганяти ці "дурні" думки-спогади...і ти занурюєшся в них, та навіть відчуваєш полегкість, бо весь день змагаєшся задля того часу перед забуттям, що поринути в цю порожнечу...день перед цими хвилинами повного щастя..і мов нічого не було..і ми такі самі...тільки дійсність стукає до нас із дзовоном телефона-будильника і нав"язливо каже,що вже пора
та куди пора? куди йти, біжати? бо вже не палить та нав"язлива жага, і не так важливо..ні,десь є, звісно ж, та вже не те, що раніше...зміни
я хочу пробачити і пробачаю. вже собі. за те, що думаю, згадую...в мене навіть є поважні обставини)я хочу їх знаходити і знаходжу, бо зрештою - чом би й ні?мрії нікому не шкодять, а спогади - тим паче
та ні, люба, шкодять
бо я знову там, знову вже все забула
...а я б так хотіла
прокинутися одного ранку і нічого не згадати...ну..принаймні рік
я пробачу собі й це питання -
ти б скористався цією можливістю?

пʼятниця, 1 квітня 2011 р.

Сірий і чорний

Останнім часом я б писала зошит свого життя сірим кольором...невпевненість,неозначеність, фаталізм..Останнім часом я із впертої реалістки перетворилася на фаталістку...
ніколи не вважала, що життя має лише чорний і білий кольори..ні,життя міниться різними фарбами...та зараз я зовсім не знаю,що роблю, чого хочу...неозначено все...
і ці спогади про тебе..вони - надто багато в моєму зошиті без обкладинки...я б могла їх виділити твоїм улюбленим кольором - жовтим,таким якравим,як вранішнє сонце,та таким швидкоплинним,як ранок - та навіщо? та й так багато жовтих сторінок у моєму минулому, до минулого вересня...майже життя...маленьке окреме життя..світ,де було не так самотньо,та там було багато брехні...тому може він не такий щасливий, як мені в ньому здавалося..ззовні він виглядає мильною кулькою, яку за щасливим збігом обставин не проткнули спочатку, тому вона вирвалася але насправді далеко улетіти не змогла...тому не треба жовтого....
чому не чорний...я не знаю..просто ніколи не вважали кольором смерті...точніше,це колір кінця
ні,не кінця в поганому розумінні...та кінець вагань, непорозумінь, спокій після боротьби, глибина та неосяжність тиші... я все це відчуваю в чорному,хоча Януш би просто сказав, що це хімія в мені
і він правий,як завше
дякую Богу за "Самотність в Мережі", хоча я просто звикла казати Самотність...ця книга..диво для мене, та втіха, бо з"явилася вона для мене у важкий час...я читала і читала..в ній декілька історій кохання, вони сумні, та є в них дещо..в них було щастя...хоча, не у всіх..Найбільш вразила історія Анджея та Анастазії...ще - сама історія Її та Якуба...дивовижний чоловік, цей Вишневський..так П.П,, він дйсно десь біля Бога для мене...Бога книжок)небезпечний чоловік для жінки той, що робить,говорить та розуміє це..знає, що робить своїми словами і діями...та робить це все одно. Такі почуття..мабуть, чоловікам краще не читати цю книгу...це небезпечно для жінок - такі глибокі знання про наше потаємне життя,про думки жінок,про їх бажання...в цій книжці - ніби багато універсальних рецептів,які працюють бездоганно. я відчувала це,вже коли читала. хоча дещо вже випробовувала на собі
та це найбільша таємниця)між жінкою та Янушем Вишневським...найпроникливішим та чуттєвим із всіх чоловіків,про яких я коли-небудь чула
цікаво було б зустрітися з ним - чоловіком, який знає жінок краще за всіх