середа, 29 серпня 2012 р.

Путь


Если ты сердце чувствуешь снова,
Чувствуешь – вот оно,бьется в груди,
Сбрасывай с силою цепи,оковы,
Не сомневайся,сможешь – лети!

Мысли твои осыпаются с кленов,
Капли летят с небес на ладонь…
Мало,поверь,в этом мире законов
Главное в них – чужое не тронь.

Каждый сам по жизни идет,
Кого-то удача за руку ведет,
Но каждый,каждый путь свой найдет,
И кто же знает,куда он ведет?

Ты не теряйся – дорогу ищи,
Много преград ты найдешь на пути,
Только назад ты не озирайся,
Жить как другие и не пытайся,

Если ты знаешь пламя в груди,
Если сможешь себя ты найти,
Будь ты уверен – дорога – не зря!
В небе звезда есть и твоя!

середа, 22 серпня 2012 р.

Ранкове

Який солодкий ранок. Теплі ночі
І тиша тишею наповнена,ясна
Ранкаве світло весело лоскоче
Через стекло мого вікна

Дивлюсь у світ. Радію.Відпускаю
Думки про все погане..
Я живу!
І радісно я все в себе приймаю
І розумію,що життя люблю

І сонце посміхається в мені
Дерева розпустили коси-віти
Я знаю,що найкраще у житті -
Це вміння посміхатись і любити!

вівторок, 21 серпня 2012 р.

Бути разом

Вона сиділа на кухні та пила чай без цукру. Була схожа на алкоголічку хоча розпатланим волоссям,згорбленою спиною та поглядом,що не могла відірвати від чашки..
- Не треба пити на самоті. Навіть якщо це всього лиш чай. - Він увійшов нечутно,сів на стілець навпроти,в руках була відкрита пляшка. Віскі. Він пив. Вона знала - давно. Та нічого не казала. Колись давно,приблизно тоді коли він почав пити,вона втратила право говорити, дорікнути, благати,кричати..Як і вона, багато ночей він не спав. Може,також шукав відповідь. Може,йому було байдуже..Про це думати не хотілося.
- Я вже порушила стільки дурних "не треба", що можу написати книжку. І взагалі, в тебе б це вийшло ще краще. Як думаєш?
Він ухильно мугикнув собі щось під ніс,що можна було і зрозуміти як згоду. Дістав сигарети замість відповіді. Закурив. Вона проковтнула і це. Бо знає,що вона не любить цей запах на своїй кухні. Зараз вона зрозуміла - це ж і його кухня також.
Але це він перший почав руйнувати старі мури їхнього життя. Далекого,щасливого життя разом.
Підвелася.Пішла до кімнати. Вимкнула світло. Запалила зелену свічку. Зелений..Їх улюблений колір.
Дістала старі фото. В рухливому сяйві свічки здавалося,що їх посмішки з фотографій сяють ще яскравіше. Її погляд зупинився на його обличчі. Ці очі,які дивились так лагідно. Ці руки,що завжди були теплі...Все промайнуло,освітлене полум'ям свічки. І в тому полум'ї горіло їх кохання,що було благословінням небес.

...Коли вона вбігла до кухні,він все ще допивав свій віскі. Вона рвучко обійняла його. В її очах він також знайшов відповідь,яку до того шукав довгими ночами
Вони все подолають.Разом

Мгновение

Все проходит и нетленна
Лишь краса души твоей
Все вернется постепенно
Ты борись и не робей

Пусть заходит солнце снова -
Ты восход прими опять... 
Жизнь должна иметь основы,
Чтоб себя не растерять

И вперед - движенье вечно
Не оставить,не догнать
Этот пусть,он в бесконечность
Нам - лишь силы отдавать

Сердце радостно забьется...
Ты запомни - это миг!
Он придет и не вернется
Он прекрасен,он велик...

"Город,в котором жизнь людей была прожита без остатка"

...назва зчитана червоною фарбою на старому гаражі за 5 хвилин до Львова...

Якби в житті постійно доводилось відпускати місця та бажання серця, то звикнути було в важко? Важко. І кожного разу це було б як вперше,і неймовірно відпустити знов. Та мабуть мета життя все ж робити нас сильнішими. І доказ цього можна розгледіти в кожному дні

Коли почуття та спогади наповнюють твоє серце, тобі просто нема слів. Щоб сказати всьому світові і світ зрозумів. Коли захоплення, захват, спокій та  краса - це все у тобі. І почуття невід`ємні, цілісні, пекучі.
Чудово,що є у світі Місто - в ньому культура,вічність, особливі місця...І тихо,і гамірно..І затишно,і нестримно хочеться рухатися далі. Побачити все і залишити щось на потім. І залишитись назавжди...

понеділок, 20 серпня 2012 р.

***

Чистими світлими квітами цвіте перше щастя...ласкаво обертаючись до лагідних промінчиків сонця,аж гуде від солодкуватого запаху...Тихо світяться квіти вранішньої росою та першими промінчиками сонця над обрієм.

Я все пам`ятаю. Як сходить сонце,як пахнуть квіти. Просто ці спогади - далеко. Просто зараз - суцільна втома та тьмяні сни. В них я блукаю,блукаю і не можу знайти шлях. А якщо знайду - дивлюсьна нього - він не правильний. І так мені порожньо від того. Прокидаюсь. І дивлюся в темряву літньої ночі...довгої ночі.

В теплих долонях я тримаю спогади. Вони вируюсь, проникають у кров, прямують до серця....Як і завжди бачитиму їх навіть у своїх очах
Життя дає нам знак. Його не так і важко помітити. Теба лише прийняти

середа, 15 серпня 2012 р.

Эхо любви. Роберт Рождественский

Покроется небо
пылинками звезд,
и выгнутся ветки упруго.
Тебя я услышу за тысячу верст.
Мы - эхо,
Мы - эхо,
Мы -
долгое эхо друг друга.

И мне до тебя,
где бы ты не была,
дотронуться сердцем не трудно.
Опять нас любовь за собой позвала.
Мы - нежность,
Мы - нежность.
Мы -
вечная нежность друг друга.

И даже в краю
наползающей тьмы,
за гранью смертельного круга,
я знаю, с тобой не расстанемся мы.
Мы - память,
Мы - память.
Мы -
звездная память друг друга.