Дві найголовніші речі дня

По-перше і найголовніше - З Днем Народження,мій любий Р. Це не єдине найголовніше з того,що я маю сказати,але..
Колись давно,в ті часи про які я не багато пам"ятаю і не дуже хочу багато пам"ятати, було два світи - твій світ та мій світ.Вони було не дуже близько і не дуже далеко одне від одного,головне,що вони були окремо. Та все змінилося. Так,ми це змінили.
Колись давно,вже ближче до нашого часу,але не сильно, я вирішила,що хочу тебе пізнати.
Колись давно ти вирішив мені повірити і впустити у свій світ.Не знаю,наскільки непомітно це сталося для тебе,та я зважувала кожну світову годину наближення. І це мабуть була Доля.Чи ти не вважаєш так з огляду на два світи,а потім на один,змінений і кращий?останнім часом,мені здається,що все було саме так,бо я вже не пам"ятаю свій світ без тебе


Я тебе люблю.Це друге найголовніше на сьогодні,що я маю тебе сказати. І трохи про тебе,це тобі повинно сподобатися
Ти - неймовірний.Ні,не тільки тому що я тебе люблю і ти мій найкращий друг.Я це розуміла і раніше,тому не можу в цьому помилитися. Для мене ти саме такий.  Вірний, добрий, усміхнений, терплячий. Особливо терплячий) Та розуміючий. Ти завжди намагаєшся зрозуміти мене,терпляче вислухаєш...Я так за це вдячна. Ти чесний. І ти й досі та сама людина яка може мені сказати все в лице.І я не забуваю про це.
Мені так багато потрібно тобі сказати. Завжди. Щогодини, щосекунди. Я просто так звикла,що ти поруч,що просто не можу втриматися. Та чи потрібно?)
Я так часто шукаю у тобі якусь межу.Чекаю,що от-от перетну її коли інстинктивно відчуваю,що далеко зайшла.І разом з тим боюся,що твоє терпіння закінчиться і я не зможу нічого виправити...це тобі потрібно знати,я повинна була сказати раніше,та не сказала..Я завжди буду шукати це,ти мене знаєш.Знаєш,краще за будь-кого
А разом з тим ти завжди мене дивуєш.Коли я думаю,що нема вже чогось,чим ти можеш мене здивувати я кожен раз помиляюсь. Кожен раз я відкриваю щось нове
Я не знаю в тобі недоліків.Ні,ти не ідеальний,пробач)Просто в тобі нема нічого,щоб я визнала за недолік. Ти - найкращий для мене. Яким би ти не був,це для мене не зміниться


P.S.Коли я створила блог,ти був єдиним,до кого я зверталась. Коли я думаю про це,то в мені з"являється думка,що це не змінилося


P.S.S.А тепер повернемося ще на кілька секунд до головного.З Днем Народження.Я тебе люблю 

Неймовірність та потрібність

Як це неймовірно - бути комусь потрібною 


Якби не було сестри,в мені мабуть зник би цілий світ.Мені б було тяжче жити,я б менше посміхалася. Менше на кілька років сміху...Менше радості було б у моєму житті,менше сенсу.

Іноді вона просто шукає мене у пітьмі своїм рученям,тривожиться,якщо не може мене намацати (в неї тоді так заходяться брові та на лобі з"являються складки,а на обличчі такий ображений вираз)..і знаходить. Бо я завжди буду поруч.Завжди.
Іноді вона просто шепоче моє ім"я..я ніколи б не чула його по кілька сотень разів на день у різних тонах,інтонаціях,частотах,якби не вона. Нікому я не була настільки потрібною і важливою
Якщо вона не спить і не бачить мене 15 хвилин то вже починає стурбовано озиратися,шукає мене поглядом,потім ходить і кличе мене...
Якщо я йду,то повинна попрощатися.Я повинна!Інакше - найглибша образа на весь світ,що кудись забирає мене
Та насправді нічого важливішого від неї в мене не було і немає й досі
Коли вона налякана/щаслива/весела/сором"язлива/сонна вона повинна бути зі мною.І це - неймовірно
Бо насправді я нічого в житті не зробила такого,за що вже винагороджена нею.Вона - щось неймовірне,за що я ще не заплатила.Але за все в житті потрібно платити,я впевнена.Та за неї будь-яка ціна буде малою

Надвечір

Сідало сонце за обрій і тихо-тихо вечоріло...у повітрі виноград та яблука...як на мене,трохи не вистачає бузини в такий вечір,її п"янкого аромату...

Ходжу серед дерев та лоз,насолоджуюсь...дитина вже мирно спить в темній і прохолодній кімнаті,а я просто дихаю і все чудово...
Неймовірний вечір.Тихенько муркотить у моїх ніг кіт,щойно прийшов і вмостився біля мене...почухаю його за вухами..тепер ми разом будемо проводжати сонце за обрій,а може і зустрічати наступний день...

Теплий і спокійний вечір..Без голосних слів та зайвого.Без важкого дихання міста надвечір. Тут все простіше.Людина та природа. А місто давить на мене собою,чомусь останнім часом більше,ніж завжди. Та я вже втекла звідти,тому можна і не згадувати...
Лише якийсь тиждень тут. Мені навіть шкода,що тиждень це лише 7 днів,які пролетять швидко,я вже відчуваю...

Тихенько зайду до кімнати,щоб слухати її дихання.Маленька і найдорожча мені,улюблена всіма,трішки галаслива та вперта,але мила та приязна...

Завтра

Завтрашній день живе в моїй голові і не хоче йти звідти. Це прикро,але нічого не поробиш. Я не знаю,що буде далі. Звичайно,людина ніколи не може знати таких речей напевне,але про завтра - я не знаю анічогісінько...
Іноді важко ставати старшою та відповідальною. Іноді хочеться бути маленькою та безтурботною...але
Завжди є якесь "але" що не полишає нашого життя і створює кордони.Кордони наших можливостей. Якби не було "але"..Та що ж,"але" є завжди..
Я дуже хочу,щоб все було добре.Я буду старатися,буду пильною та відповідальною.Мені допоможе думка,що я не завжди муситиму бути такою,що знов настане час і поряд буде хтось сильніший
Іноді цього так не вистачає. Добре мати когось такого,хто скаже,що всі турботи - дурниці,що все вирішиться от-от,треба тільки довіритися йому...Хто хоча б буде поряд,хоча б мовчки,хоча б подумки..Можна просто знати,що десь є хтось сильний...І самій сильнішати від тих думок
Я знаю,що можу бути сильно. Можу витримати все на світі,аби тільки було для чого.Щоб знати,що все не дарма,щоб знати,що буде кінець..я почекаю,але мушу знати чого

Вчора я думала,що може чиню неправильно
Люба Мадам,я буду продовжувати так чинити.Ти знаєш,що для мене надзвичайно багато важить те,що ти кажеш,але не в цей раз. Нехай все буде так,як є...Це моє рішення

Місячне сяйво

Самотній місяць зронив світло краплями у мою кімнату,на ліжко та підвіконня..

Навіщо світло місяця,що не гріє? чому кожну ніч сумний місяць дарує непотрібне світло серед не менш непотрібних зірок?виходить,робить коло по безодні неба та повертається в свою хованку до наступної ночі,в яку,як і в тисячі до того,дивитиметься на мене своїми пустими очима...
Якби місяць вмів гріти як сонце,то людям став би не таким і потрібним день...я б жила тільки вночі,засинаючи на світанку та прокидаючись надвечір"я..була б щаслива,працювала б  вночі накачана літрами кави..але щаслива

А сонце?воно світить лише коли ясно,бо коли дощ - ховається за хмарами..так легко світити,коли світ ясний та радісний,та сонце ніколи не пробувало світити у пітьмі! чи ж у нього стало б сили світити всупереч непроглядній тьмі,пробиваючись світлом крізь зорі...чи б стало сонцю після цього привітно посміхатись до людей?чи сонце також почало б дивитися на світ пустими очима,схожими на тунелі?
Я лише виправдовую місяць,бо не таким і непотрібним мені здається його сяйво...якщо я не вмію його застосувати,чи можу я винести вирок,що воно не потрібне?ні
Я не бачу змісту існування місяцю...він лише слідкує за Землею,мовчазний та далекий,невимовно різний - білий та місцями темний..Але вірний. Мов нічний сторож спокою для нас.Чи для неї?...

Його світло як і раніше по ночах живе у моєму ліжку...я рада,я  - не самотня..в мене завжди 
 не менш від мене самотній Місяць і ми можемо скласти одне одному винятково мовчазну компанію...хоча в моїх вухах лунає глибокий голос,що співає про вічну любов


P.S."А вона,лиш вона..сидітиме сумна..буде пити,не п'яніти,від дешевого вина..Моя дівчинко печальна,моя доле золота...
Я продовжую кричати..Ніч безмежна і пуста"(Тарас Чубай,Плач Єремії)

Я інша

Зміни - це добре. Це - на краще. Так я вважала завжди і вважаю дотепер,але..не все так
Я змінилася. Моє життя,мої думки,я не така як раніше,я розумію і відчуваю це. Не жалію. Та іноді думаю,що могло бути у моєму житті тепер.
Є речі,які в мені зламалися. Щось змінило своє місце і тепер важливіше.Щось відійшло назад і зникло в пітьмі,мов і не було.Та думки не полишають мене. Я могла б бути..кимось. Відмінним від мене зараз,а може кращою?Я не знаю

Я пішла в інший бік.Звернула зі стежки на не прокладений шлях,може пішла крізь терня..Як би не було,але я іноді думаю про те,що могло б бути

Це дурниці,та все ж ...Люди інколи розмірковують над імовірними ситуаціями,в мене зараз саме цей період...
Я кинула вірші. Кинула довгі ночі,в яких було багато натхнення та кави....не пишу і маленьких книжечках чорною ручкою при світлі лампи чи ліхтарика...не дивлюся в вікно,не бачу того,що бачила раніше,до мене не приходить рима,не стукає в серце,не бринить у вухах...я не пишу більше того,чим дихала раніше...Сьогодні я думала над цим..

P.S.Дякую,що поговорила зі мною сьогодні,Ксеня,я рада,що мені є з ким про таке говорити,рада,що таке є кому слухати. Ти мені допомогла зібрати думки до купи

Дихати гладіолусами

Ловлю губами повітря. Зітхаю. Згадую. Іноді приємно,іноді раптово. В моєму житті було стільки приємних речей. Їх варто згадувати. І добре,що швидко плине час,день за днем. Нічого поганого,тепло і сонячно на руках і в думках.

Збирала квіти і раділа. За те,що все так,як є. Одна квітка впала. Ніжні пелюстки,білосніжний білий. Чистий і неторканий. Босими ногами по землі. Лише хвилина,щоб трішки відпочити і піти далі. Щось в цьому дні є. Спокій. Прості справи,які потребують вирішення чи хоча б присутності. Якщо я бачу щось хороше в сьогоднішній буденності,то...невже я щаслива?

Я просто торкалася ніжної квітки і дивилася у вікно..Полишаючи давно знайомі поля і дерева я поверталась додому. І теж раділа цьому...
День на природі,поряд з нею,постійно поруч. Мабуть це діє,як ромашковий чай - заспокоює. Зупиняєшся. Дивишся. І тобі просто добре.

А потім ще довго-довго згадувати як повітря насичене яблуками та шелест трави під босими ногами...

Я - людина.

Швидко плине час,все добре,все гаразд..чому ці слова не приносять радості?я не та,хто радіє такому простому спокою,я хочу...чого?не знаю?Нема бажання переривати полиці підсвідомості - я на все знаю відповіді. Та не зізнаюся. Нікому
Найгірша брехня - брехня собі. Я завжди так вважала.Давно це зрозуміла.Тому коли я щось роблю,то з собою я відверта. В моєму житті,як і в житті кожної людини, були і є періоди,коли чиниш неправильно. Згадуючи свої,я не шкодую. Не завжди я дбала про інтереси інших,хоча це бувало дуже рідко,не буду перебільшувати. Та все ж є ті вчинки,якими я не особливо пишаюся. Та собі я не брешу. Я роблю і знаю,що роблю. Навіщо,як і наскільки це чесно...Не погана я і не хороша.Я - людина.
Я помилялася. Падала вниз та знов підіймалася. Щось робила,щось виходило,кудись поспішала. Я завжди така. Намагаюся зробити все що можна в саме цей момент. Використовую можливості,коли бачу їх. Іноді гальмую.Програю.Недобачаю і втрачаю. Говорю не по темі,сміюся,сумую...
Сумую не так,як інші. Бо це всі люди роблять по-своєму(знову Януш,знову правий на всі сто). Віддаю смутку більше,ніж потрібно але стільки,скільки хочу...
Я знаю і не знаю одночасно. Я - людина.
Іноді женуся не за тим,щось втрачаю по дорозі. Знаходжу незнайдене,пізнаю незвідане.
Лінуюся. Жвавішаю. Відчуваю біль.
Але встаю. Іду,не озираюся. Намагаюся. Частіше рухаюся. Намагаюся відкритися. Відпускаю дурниці,відділяю їх від іншого. І навіть якщо помиляюся,то від серця.Бо саме в цей момент,це саме рішення найправильніше. Заплутаюся. Та знайду вихід. І буду робити це кожного разу. 
Любитиму. Так сильно,як зумію.Віддаватиму це. Бо не зможу бути сама.Я - людина.

Відходимо від теми

Сьогодні хочу зробити виключення і написати про речі,які ніколи не згадую у блозі,але це винятковий випадок.Після деяких роздумів вирішили таки взяти участь у естафеті та злегка зхитрувати)але про це потім..
Дуже хочу подякувати Олі та Kashparik за винагороди для мого блогу!це для мене дуже важливо,бо ви обидві вже давно стали для мене не чужими людьми і така відзнака безцінна..


Для початку - ось правила для тих,хто отримав винагороду та бажає винагородити інших:


1. Подякувати тому, хто відзначив твій блог нагородою
2. Розмістити в своєму блозі посилання на блог особи, яка призначила нагороду
3. Розмістити в своєму блозі логотип нагороди
4. Призначити нагороду 15 блогам на свій розсуд
5. Додати посилання на ці 15 блогів
6. Надіслати коментарі номінантам із повідомленням про їх нагороди
7. Написати 7 цікавих фактів про себе


От такі чудові винагороди отримав за правилами мій блог:

Тепер переходжу до наступної частини,а саме - винагородам від мого блогу "Моїми очима":


1.Колись зовсім недавно я натрапила на нього. На той часу у цьому блозі було лише два пости,але мене зачепило...Ця нагорода звісно для "Абсурдії" . Люба...ти така рідна мені. І з того часу як ми почали спілкуватися поза блогом я багато чого зрозуміла,насамперед - я мрію бути схожою на тебе...і коли ти це мені говориш,це для мене важливіше за усе..ти перша людина,на яку я щиро захотіла стати схожою...В тебе дивовижний блог і пости,неймовірні думки та дивовижний, захопливий погляд на життя..


2.Коли я перший раз почала читати дописи Андрія з "ДНІ НАШОГО іншого "Я",чи "не Я"  перші декілька хвилин мовчки сиділа та дивилася на екран. Ніколи навіть не думала,що хтось взагалі може ТАК писати. Його пости - це мов сюрреалізм чи імпресіонізм у літературі,так виразно і так чуттєво,проникливо та майстерно....


3.Незрівнянна та чуттєва Оля та її "Щоденник думок"...Немає слів,щоб це переказати. В цьому блозі неймовірна дівчина пише свої роздуми на конкретні теми. Вона пише так повно,відкрито та проникливо...


Перші три нагороди отримали блоги,що пишуться українською мовою. Мушу сказати,що мій блог спочатку писався російською,але перші три місця зайняли люди та блоги,що подіяли на мене найбільше в рішенні перейти на рідну мову.


4.Сильна та відкрита, розумна та справедлива Kashparik яка пише життєвий блог "Ветер в голове". Дуже цікаво читати думки цієї дівчини і одночасно такої дорослої людини. Пише вона найчастіше на соціально-побутові теми,але ніколи не приховує своїх думок,завжди чесна та відверта.


5.Також хочу написати про талановиту Annu Neula та її блог "Хроники души" де можна знайти багато цікавого - фото,малюнки,пости.Почала читати зовсім недавно але з захопленням чекаю наступних дописів.


6.Зовсім недавно відкрила для себе блог "Жить - хорошо!©",який пише Vladimir Rundan.Теж дуже цікаві пости,майстерно написано,правдиво та життєво,без зайвих слів та відверто.


Ось і все. Умови я виконала не повністю...винувата,але що подієш.Тепер 7 фактів про мене:
1.Все своє життя,скільки себе пам"ятаю,я пишу. Писала вірші,пісні,розповіді,почала писати книгу. Маю дві маленькі книжечки, де зберігаю все це,написане моєю рукою.Але,мабуть,вже ніколи не зможу продовжити їх.
2.Найбільшою в світі дурницею вважаю самогубство - не може бути в людини такої причини,яка б змусила її підписати собі смертний вирок. Такої причини не існує.
3.У своєму житті не була тільки повністю блондинкою,а так - експериментувала як хотіла,але в рамках - шатенка,брюнетка,руда(різні відтінки)
4.Мрію полетіти на літаку,стрибнути з парашутом,побачити водоспад, упокорити величезну гору,піти в піший похід
5. Понад усе люблю гори. Гірські долини,де на верхівках гір біліє сніг,а внизу,в долині - озеро.
6.Найдорожча на всьому світі мені людина - моя сестра,їй 3 роки.
7.Я така людина,що мушу мати в житті ціль. І вона повинна бути глобальною,тобто зачепити всі аспекти мого життя. Я завжди повинна знати,що я рухаюся вперед,що все роблю для чогось і це не марно. Мене підтримує думка,що я живу,роблю і розумію та знаю для чого.


Дякую за увагу і ще раз хочу подякувати дівчатам за нагороди для блогу)

Непереривний рух

Ми рухаємося...у ритмі серця,але жвавіше..раз-раз-раз-раз... неперервно..без зупинок..вони нам не потрібні
Швидка залізна маса долає величезні відстані несучи у своїй пащі нас - таких заклопотаних, поспішливих, зосереджених..чи це метро,чи поїзд..мені ближчий поїзд..тому про нього і йде мова. За вікном - швидка зміна барв майже однакового зеленого чи сірого..бо це чи дерева та лани,чи міста та села..і все це бачиш лиш одним поглядом,миттєвість - і ти вже далі,не помітив нічого,через хвилину забув.. так проминаєш осередки життя і вони не лишають у тобі сліду - хіба так треба?
Чому ми поспішаємо, женемося за чимось,тікаємо від когось..Ми маніакально зосереджені на збереженні часу,не витрачаємо на зайве,проминаємо важливе...вперед-вперед-вперед
Так наше життя,ніби поїзд з мірним ходом,що повторює вже звичний рух, йде вперед,але іноді насправді є просто рухом по колу...
Ми відчуваємо і губимо..любимо і втрачаємо..бачимо/чуємо і не запам"ятовуємо...як так?просто! це таке тепер життя в нас,багатьох із нас, сліпих та глухих до інших,до краси,до духовності, спраглих до грошей і благ,загрузлих в побуті...

                                                                            могло бути написаним 28.06.2011

В цей день..

...я хочу сказати,як сильно я тебе люблю..сказати так,щоб весь світ почув мене і повірив...сказати так,щоб світ дізнався про це і пошкодував,бо ще декілька міліардів людей живе без тебе,тебе в них немає...сказати так,щоб світ пишався тим,що ще хтось вміє так любити...

З Днем Народження,моя люба,люба П.П....

найдорожча моя,найрідніша...неповторна...улюблена. Нас з тобою звела доля,і я їй за це безмежно вдячна..саме завдяки тобі я починаю по-справжньому вірити,що є Бог та Доля,бо інакше як би я зустріла тебе?

З Днем Народження...

жодна людина в цьому світі не може бути щирішою від тебе..тільки ти можеш та щиро і трохи по-дитячому радіти мені,коли я я з"являюся,так палко і вірно чекати на мене...

З Днем Народження...

ти - найтепліша. з тобою так спокійно. ти - розуміюча...така ніжна,така терпляча

З Днем Народження...

ти - та людина,яку хочеться сховати від усього світу,бо здається,що якщо хтось тебе пізнає,то теж захоче сховати...я не можу тебе з кимось ділити. мені сама ця думка не потрібна...я буду поруч. Я завжди відчуваю тебе поряд зі мною...

З Днем Народження...

ти чудова..людина,дівчина,подруга,сестра,кохана,донька,тітка...я заради тебе зроблю все,ти знаєш. В цьому ми такі схожі - заради близьких ладні на все..

З Днем Народження...

нехай це лише частина того,що я мала б тобі сказати,та все ж..

З Днем Народження...

О шостій ранку

Вулиці не галасливі і мінливі..ні..вони лежать собі сумирно під ледь теплим промінням ще заспаного сонечка...тихенько прокидаються...ледь чутно позіхають і починають рух
я бачила це через скло та чула через гудіння мотору...майже заплющеними очима дивилася,сама прокидаючись з ними...як гарно зранку,коли ще так тихо і так спокійно
Місто чемне та привітне...золотаво-рожеве...ніжна блакить..Зелені хмари дерев та кущів...спів пташок,який не чутно вдень через шум машин та людські голоси,та пташки співають у місті так само,як і будь-де,просто ми не помічаємо... Не відчуваємо,як пахне росою вранці...ми відчуваємо вдень лише запах мастил,сигаретний дим та бозна скільки всього не потрібного..
Та о шостій ранку ніщо не має значення..навіть світлофори не працюють,рух вільний...Отож-бо і воно. Справжня свобода,та справа не лише в дорогах.Місто простіше без людей,охайніше..таке мовчазне і з тим загадкове...
Хочеться бродити по пустих вуличках та слухати тишу...уявляти рух,торкатися волі руками...бо таке місто треба відчувати,так само як і кров в жилах...слухати,як серцебиття...

                                                                      могло бути написаним  27.06.2011