Найбільш не люблю той час,коли ти вже прийняла рішення,але до його сповнення ще довго і починають потроху гризти сумніви
от коли людина щось вирішує,як це?коли якась думка не полишає тебе,коли повертаєшся весь час до того,не можеш робити,не хочеш спати...потім вирішуєш
хоча буває інакше. постає питання і ти одразу даєш на нього відповідь. швидко обмірковуєш, майже механічно відкидаєш неправильні варіанти і забуваєш. викидає з голови як непотріб чи просто відкладаєш до потрібної миті,коли згадає та зробиш?
от в мене як завжди все догори дригом
я швидко вирішую, і майже завжди цим рішення вже не поступаюся і його не змінюю,та всеодно сумніваюся. от питається, нащо сумніви? якщо це нічого не мінить!
та я як завше,не можу щоб все було гаразд...)
Недавно зрозуміла,що треба перечитувати улюблені книжки знов і знов. бо у різні моменти життя багато розумієш, змінюєш думку,додаєш принципів...а іноді просто звертаєш увагу на те,чого раніше зовсім не помітив...
тепер я знаю,чому Вона пішла...люба П.П., я знаю чому Самотність закінчилася самотністю...для неї це було лише захопленням та фізикою..а в ньому була сама хімія,хімія кохання..бо Він,саме Він,не Вона, покохав..тільки в Польші,знов і знов читаючи про них я зрозуміла та прийняла це. Її рішення було правильне, до того ж, тепер я зрозуміла, - для Неї воно було єдиним правильним
як я не помітила цього раніше? як Він не помітив цього раніше?все просто - ми навіть уявляти таке не хотіли. бо кохання здається нам єдино щасливим. Ми так в нього віримо, що нічого не бачимо. Він не бачив, ми не бачили,люба П.П.,ми не бачили...так важко іноді прийняти зрозуміле,примиритися з ним,з реальністтю, в яку не вкладається наша утопія...може їх любов була утопією?чимось не існуючим? я навіть зараз назвала це любов"ю, хоча це не так,просто не знаю кращого терміну
Вони жили. Не разом. Не окремо. Одним,майже одним життя жили обидва. Та це було Її життя. а він просто понад усе прагнув бути у ньому. Вони зустрілися. От тоді найбільше це скидалося на кохання...та не було ним..скидалося, як марення. А може це маренням і було. Так, назвемо це маренням..Солодким,з присмаком поцілунку,та маренням. З усіма симптомами. А потім під Її серцем почало битися ще одне і заглушило марення. І стук того, нового серця став важливішим за Його існування і любов. Вибір зроблено. Шах і мат життю. Як вирок. Вони роз"єднані. Як діагноз - більше нема ні Марення, ні любові.
Завіса. оплески без звуків. Нікому не легше,та вибір, сам вибір був правильним
Я розумію, та не вірю в це. Як і раніше вірю в Кохання. Буду вірити. Іноді правильне стає неправильним
тепер завіса
от коли людина щось вирішує,як це?коли якась думка не полишає тебе,коли повертаєшся весь час до того,не можеш робити,не хочеш спати...потім вирішуєш
хоча буває інакше. постає питання і ти одразу даєш на нього відповідь. швидко обмірковуєш, майже механічно відкидаєш неправильні варіанти і забуваєш. викидає з голови як непотріб чи просто відкладаєш до потрібної миті,коли згадає та зробиш?
от в мене як завжди все догори дригом
я швидко вирішую, і майже завжди цим рішення вже не поступаюся і його не змінюю,та всеодно сумніваюся. от питається, нащо сумніви? якщо це нічого не мінить!
та я як завше,не можу щоб все було гаразд...)
Недавно зрозуміла,що треба перечитувати улюблені книжки знов і знов. бо у різні моменти життя багато розумієш, змінюєш думку,додаєш принципів...а іноді просто звертаєш увагу на те,чого раніше зовсім не помітив...
тепер я знаю,чому Вона пішла...люба П.П., я знаю чому Самотність закінчилася самотністю...для неї це було лише захопленням та фізикою..а в ньому була сама хімія,хімія кохання..бо Він,саме Він,не Вона, покохав..тільки в Польші,знов і знов читаючи про них я зрозуміла та прийняла це. Її рішення було правильне, до того ж, тепер я зрозуміла, - для Неї воно було єдиним правильним
як я не помітила цього раніше? як Він не помітив цього раніше?все просто - ми навіть уявляти таке не хотіли. бо кохання здається нам єдино щасливим. Ми так в нього віримо, що нічого не бачимо. Він не бачив, ми не бачили,люба П.П.,ми не бачили...так важко іноді прийняти зрозуміле,примиритися з ним,з реальністтю, в яку не вкладається наша утопія...може їх любов була утопією?чимось не існуючим? я навіть зараз назвала це любов"ю, хоча це не так,просто не знаю кращого терміну
Вони жили. Не разом. Не окремо. Одним,майже одним життя жили обидва. Та це було Її життя. а він просто понад усе прагнув бути у ньому. Вони зустрілися. От тоді найбільше це скидалося на кохання...та не було ним..скидалося, як марення. А може це маренням і було. Так, назвемо це маренням..Солодким,з присмаком поцілунку,та маренням. З усіма симптомами. А потім під Її серцем почало битися ще одне і заглушило марення. І стук того, нового серця став важливішим за Його існування і любов. Вибір зроблено. Шах і мат життю. Як вирок. Вони роз"єднані. Як діагноз - більше нема ні Марення, ні любові.
Завіса. оплески без звуків. Нікому не легше,та вибір, сам вибір був правильним
Я розумію, та не вірю в це. Як і раніше вірю в Кохання. Буду вірити. Іноді правильне стає неправильним
тепер завіса
6 коментарів:
Ми завжди робимо вибір, ціле життя полягає у виборі. І який би вибір ми не робили на даний час, він є правильним.
вот у меня сейчас как раз такой период времени:решение принято,но надо ждать результата выбора еще несколько месяцев,как минимум...а я начала уж сомневаться в верности сделанного шага.
Вспомни меня...я могу принимать решение до самого конца. Но тем не менее, если есть более доминирующий вариант я полюбому останавливаюсь на нем. Не думай о том, что ты сделала неправильный выбор (попробуй дать этому выбору шанс). К тому же ты и сама знаешь, что это и проблемой назвать сложно (все будет хорошо в любом случае)
Всегда твой Р
Олю,я це знаю,та сумніви побороти важко. вони є,це природно,мабуть
іноді мені так здається
Алена,спасибо за понимание. действительно,в жизни часто сталкиваешься с подобным
Я тебя и так часто вспоминаю,Р.,ты должен это и так знать)конечно,шанс этот выбор уже получил. да и в этом посте проблема выбора была не главной. главное было после
мне ближе принцип решения проблем по мере их поступления. Обстоятельства всегда могут изменится, так что я предпочитаю ждать до последнего. "То, что сегодня утром было утопией, после обеда становится реальностью".
ballack
я тоже решаю сами проблемы по мере поступления. вот только решение принимаю сразу и потом почти никогда не меняю
Дописати коментар