Сьогодні найбільше запам"яталося одне місце..
Маленькі сходи вниз..тихенька музика,ніби з минулого сторіччя...і понад стелею в"ється думка про дім..на глиняних стінах маленькі картини в дерев"яних рамках..глечики, пусті пляшки,в деяких навіть осад..маленькі золотаві подушечки на дерев"яних лавах...І так легко і непомітно горять свічки на столах...я немов у раю. і хоча мій рай був довжиною в 2 години,я встигла
встигла розгледіти той спокій,що їм просякнуті стіни,встигла навіть почерпнути малесеньку часточку та забрати собі...заховала в серце - там ніхто не дотягнеться
я бачила плачуче небо Польші...мабуть,воно плаче так само,як і інші небеса,та все ж не так..для мене - ні. майже крізь сон я бачила,що це небо тихенько плаче холодними краплями на мене. і мені його жаль. того неба,що просто мусить плакати..
темрява - найкраща подруга дурних думок. та не сьогодні. я така втомлена,що на дурниці не має ні часу,ні сил...а от на захват маю. Я спокійна. Захоплена, умиротворена, щаслива - все одночасно. мов калейдоскоп. я зараз не буду це розрізняти чи аналізувати..в мене ще буде на це час..багато часу.я ще розіб"ю все на шматочки у затишку власних стін,та...
можливо зі мною щось не так?чому я думаю не так як інші. чому мовчки ношу в собі думки і не потерпаю від того? чому комусь потрібно весь час верзти дурниці, а я можу мовчати годинами? я можу перебувати у власному світі,і все гаразд...а дивляться косо. мов те,що вмію мовчати - вирок,діагноз і мені негайно потрібні таблетки?
бо ж я інша. та це лише іноді відходить на задній план.чому я більш схожа на персонаж книжки,ніж на реальність?
мабуть не треба цього писати,та так стало легше. моя люба П.П.,ти мені потрібна. і я знаю,що потрібна тобі. хоч тут скажу - пробач,що не відповідаю на дзвінки,та я не можу..не можу
надобраніч, моя люба Польша..завтра в нас побачення..і зараз в цілому світі тільки ми з тобою..хоч поговоримо про життя. якщо вже зустрілися....
Маленькі сходи вниз..тихенька музика,ніби з минулого сторіччя...і понад стелею в"ється думка про дім..на глиняних стінах маленькі картини в дерев"яних рамках..глечики, пусті пляшки,в деяких навіть осад..маленькі золотаві подушечки на дерев"яних лавах...І так легко і непомітно горять свічки на столах...я немов у раю. і хоча мій рай був довжиною в 2 години,я встигла
встигла розгледіти той спокій,що їм просякнуті стіни,встигла навіть почерпнути малесеньку часточку та забрати собі...заховала в серце - там ніхто не дотягнеться
я бачила плачуче небо Польші...мабуть,воно плаче так само,як і інші небеса,та все ж не так..для мене - ні. майже крізь сон я бачила,що це небо тихенько плаче холодними краплями на мене. і мені його жаль. того неба,що просто мусить плакати..
темрява - найкраща подруга дурних думок. та не сьогодні. я така втомлена,що на дурниці не має ні часу,ні сил...а от на захват маю. Я спокійна. Захоплена, умиротворена, щаслива - все одночасно. мов калейдоскоп. я зараз не буду це розрізняти чи аналізувати..в мене ще буде на це час..багато часу.я ще розіб"ю все на шматочки у затишку власних стін,та...
можливо зі мною щось не так?чому я думаю не так як інші. чому мовчки ношу в собі думки і не потерпаю від того? чому комусь потрібно весь час верзти дурниці, а я можу мовчати годинами? я можу перебувати у власному світі,і все гаразд...а дивляться косо. мов те,що вмію мовчати - вирок,діагноз і мені негайно потрібні таблетки?
бо ж я інша. та це лише іноді відходить на задній план.чому я більш схожа на персонаж книжки,ніж на реальність?
мабуть не треба цього писати,та так стало легше. моя люба П.П.,ти мені потрібна. і я знаю,що потрібна тобі. хоч тут скажу - пробач,що не відповідаю на дзвінки,та я не можу..не можу
надобраніч, моя люба Польша..завтра в нас побачення..і зараз в цілому світі тільки ми з тобою..хоч поговоримо про життя. якщо вже зустрілися....
5 коментарів:
Ты конечно же не опубликовывай то,что я напишу(а то Мадам придет в ярость).
Тут уже и я почувствовал ноты грусти.Уж представляю,что подумает М ,но меня это не задевает, я же понимаю,что тебе так проще,легче. У тебя там все в порядке,точно?(
Всегда твой Р
Іншість - це далеко не вирок.
Це дар, мати його - це щастя, повір.
Колись я надто сильно відчувала себе не в своїй тарілці, поруч з тими, хто був у моєму житті.
Це все продовжувалось приблизно до того моменту поки я не зрозуміла, що є такі, як ВОНИ, і є такі, як Я.
Просто варто знайтись ;)
(мені рідний твій стиль написання.. нагадує мій 10й клас..)
Щодо іншості. і Самозаспокоєння.
Матимеш час почитай Річард Бах "Чайка по имени Джонатан Ливингстон". Мені в свій час це допомогло.
Хоч і не знаю тебе, але заочно люблю.. певне...:)
Польщі привіт ;)
дякую тобі,рідненька,я теж тебе дуже полюбила...я звісно передала привіт)
іншість - це також важко. іноді дуже важко. я знайшлась,та лише в одному колі людей,та сьогодні вже набагато краще)
доречі,я саме в десятому класі
ех, в тебе все попереду :)
(я сама ще не надто стара, а проте відчуваю, що сильно змінилась)
знайтись - це благо. радію за тебе, тихенько :)
"лише одне коло людей" - та ти щасливчина!
в мене таких людей всього кілька.
обережно з ними. "рідні душі" не завжди такими є насправді.
але бажаю тобі побільше справді розуміючих людей :)
я знаю. вже знаю,що іноді люди не такі,якимим ти їх знаєш. я вже знаю.
та більш про це не думаю,бо так можна здуріти
Дописати коментар