Чи відчуття коротше за подих? Відчуття....чому якщо захват - то мить,довга,але лише мить...радість. щира радість ще коротша за захват. та найкоротше - подив
та не за це зараз
іноді я думаю,що відчуваю надто швидко й коротко. може інші люди вміють палати почуттям довше? невже це я,що мов сірник - запалили,стало гаряче,вигоріла та й усе. не все звісно так проходить. але добре - найшвидше. смуток можна відчувати годинами,днями,роками
іноді здавалось,що роками сумувати за кимось чи чимось(та імовірніше за кимось) - неможливо. та бувають люди, що живуть тим смутком,почувають його роками, вирощують у серці..не можу їх корити - бувають миті,коли здається,що зможу так само.
та я мов щось з самих дірок. крізь мене проходить багато,та мало що залишається. більш вірогідно - зоставити в мені слід. та теж є фактори. загалом - я вже через годину не можу так само радіти чомусь,що викликало невпинну радість ще недавно
а смуток...він гіркіший. не гірший. просто почуття це глибоке,глибочезне мов океан. так багато людей залюбки тонуть в цьому океані. а інколи,коли ще більше це все,хочеться вина. не знаю,чому
просто якби життя було таким,як пише Януш,то зараз я б випила..пару келихів, задумливо, повільно...розмірковуючи над кожним ковтком..настільки заглиблено,що могла б сплутати з кавою...
сьогодні я подумала,що люди схожі на опале листя, а вітер - це доля чи мрія. саме так. лише два варіанти. ну,в мої голові два. бо саме доля,якщо все ж існує десь у когось якийсь розрахунок наперед, може стільки раз підняти вгору,пожбурити додолу,та знов підняти в повітря людей. ну і мрія...яка змушує нас-листочків зірватися з дерева і помандрувати за зрадливою подругою - мрією. і велика вірогідність - зпустити нас все ж таки на землю. лише мрія. яка здійснилася..)
так,люди могли б бути опалим листям
мене чомусь не дуже цікавить саме життя до того,як листя стане опалим,та кінець цікавить мене. це - сам результат,що розповість найправдивіше про те,чи варто було жити та мріяти
не знаю,яким повинен бути кінець, який зможе упевнити мене,та я впізнаю
та не за це зараз
іноді я думаю,що відчуваю надто швидко й коротко. може інші люди вміють палати почуттям довше? невже це я,що мов сірник - запалили,стало гаряче,вигоріла та й усе. не все звісно так проходить. але добре - найшвидше. смуток можна відчувати годинами,днями,роками
іноді здавалось,що роками сумувати за кимось чи чимось(та імовірніше за кимось) - неможливо. та бувають люди, що живуть тим смутком,почувають його роками, вирощують у серці..не можу їх корити - бувають миті,коли здається,що зможу так само.
та я мов щось з самих дірок. крізь мене проходить багато,та мало що залишається. більш вірогідно - зоставити в мені слід. та теж є фактори. загалом - я вже через годину не можу так само радіти чомусь,що викликало невпинну радість ще недавно
а смуток...він гіркіший. не гірший. просто почуття це глибоке,глибочезне мов океан. так багато людей залюбки тонуть в цьому океані. а інколи,коли ще більше це все,хочеться вина. не знаю,чому
просто якби життя було таким,як пише Януш,то зараз я б випила..пару келихів, задумливо, повільно...розмірковуючи над кожним ковтком..настільки заглиблено,що могла б сплутати з кавою...
сьогодні я подумала,що люди схожі на опале листя, а вітер - це доля чи мрія. саме так. лише два варіанти. ну,в мої голові два. бо саме доля,якщо все ж існує десь у когось якийсь розрахунок наперед, може стільки раз підняти вгору,пожбурити додолу,та знов підняти в повітря людей. ну і мрія...яка змушує нас-листочків зірватися з дерева і помандрувати за зрадливою подругою - мрією. і велика вірогідність - зпустити нас все ж таки на землю. лише мрія. яка здійснилася..)
так,люди могли б бути опалим листям
мене чомусь не дуже цікавить саме життя до того,як листя стане опалим,та кінець цікавить мене. це - сам результат,що розповість найправдивіше про те,чи варто було жити та мріяти
не знаю,яким повинен бути кінець, який зможе упевнити мене,та я впізнаю
3 коментарі:
Всі відчуття швидкоплинні. Ми всі відчуваємо смуток і печаль довше, ніж радість, тому, що не привикли ми до радості, нам завжди здається, що щастя не може бути вічним, тому і відчуваємо його швидше і кородше
сьогодні я подумала,що люди схожі на опале листя, а вітер - це доля чи мрія. - ты поэт!
мне в последние годы кажется, что я вообще разучилась испытывать сильные эмоции...чтобы не случилось,почти ничего не чувствую, пытаюсь удержать хотя бы что-то,но не получается...пугает это.
я знаю. просто іноді не загостюєш увагу на відчуттях,але якщо прислухатися до себе дуже уважно..а я так і роблю
Алена,спасибо за такую похвалу)и не думай так - чувства никуда не делись. просто ты закрылась в себе или закрыла себя. просто слушай голос внутри,он не обманет...и всегда подскажет. просто тебе сейчас тяжело,много всего,возможно бутывуха...поэтому что-то внутри немного отступило
но я не думаю так о тебе...я же читаю то,что ты пишешь. даже могу сказать,что знаю тебя. это просто кажется
Дописати коментар