Казки про Небо

Зараз я б воліла бути птицею…чи хоча б мати крила. Я б полетіла під вируючим небом,а потім і над ним….я б летіла,широко розкинувши руки,ніби мріючи обхопити небо руками…а воно б іскрилося та гуркотіло до мене з усіх сторін…я б у захваті летіла все швидше, прямісінько до хмар…а вони б огорнули мене, помалу темніючи

Гроза…і стукіт, і грім, і блискавка...і хмари…такі величні,такі темні…вони глибше за море...вони вічні

А я б летіла поміж ними,запалюючи вогні міста…сіючи світло,бо так і має бути… Небо сіє в наших грудях світло…проте сьогодні я була б замість сонця і посіяла б срібне насіння…та я ще вчуся, і тому це будуть ліхтарі,а не справжнє срібло. Лише штучне світло,замість сяйва. Поки що

Я полечу далі. З-за хмар будуть линути хмари,мені назустріч. Я бути сміятися під звуки грому,а дорогу мені осяюватиме блискавка – найвеличніша примара дощу та грози…швидкоплинна,недоторкана…в цю ніч я навіть зможу полетіти поруч із нею... Мені більшого не треба. Мені достатньо її посмішки, від якої на мить стає світліше,ніж у день

В мене в грудях житиме надія…що грози змилостивиться та заберуть мене із собою... Я вічно буду летіти,ловлячи блискавки, посмішки грози та спалахи,що освітлюють ніч сріблом…Я б йшла над містами і запалювала серця,а не ліхтарі…як моє. Зараз моє серце просто рветься з грудей,проситься на волю, в небо,просить крил,про як можу тільки писати та марити ночами

Я б хотіла крила. Ні,вони не мають бути білими та пухнастими…я ж не така.. вони мають бути сильними. Щоб втримати мене крізь пориви вітру,бо я – та,що летить навіть проти вітру,хоча і любить його понад усе…Вони повинні складатися. Ставати непомітними зовсім,особливо для незнаючих, коли сидітиму на хмарах та складатиму зіркам казки…я б співала, тихенько-тихенько, свої казки зіркам, а вони б підморгували мені тепло та розуміюче…. А ще – вони мають бути легкими. Бо стануть порятунком,а не тягарем.

Я люблю небо. Саме таким – важким, свинцевим, величним, непохитним. Сильним. Воно володіє всім, не кориться, не міниться. Править гордо і мудро. Справжнє царство. Я б жила в ньому. Навіть звичайною маленькою дівчинкою,що рахувала б хмари вдень і зірки в ночі, розповідаючи і одним, і другим казки…