понеділок, 30 травня 2011 р.

Згадуючи минуле

Моїми віршами сяяло небо. я піднімала вгору старі листочки,зписані нерівним, незрозумілим для чужих почерком. я торкалася слів рукою..згадувала,як писала...скільки всього я тоді відчувала..не передати цього словами
я так відчувала...зараз - це лише згадка,примара тих почуттів. я то літала мов на крилах,то сумувала так,що розривалося серце і тиша...я пам"ятаю як ночами сиділа на підлозі між диваном та стіною та міцно тримала сама себе щоб не начворити чогось,про що жалкуватиму. не скажу,що мені це допомогло. а потім я тихенько витягала книжечку у твердій обкладинці без назви та писала,писала...при світлі мобільного телефона,по ночах..довгих,темних...я писала,плакала, слухала тишу..щоб зранку знову натягнути маску та піти до школи,щоб знову в сотий раз повторювати,що все нормально
я писала найбільше та найпроникливіше лише тоді,коли було зовсім ненормально.тільки поринаючи в смуток можна написати щось неймовірне. правильно Януш каже...навіть ті,хто пише казки, знає, як важко написати більше ніж півсторінки про щастя захопливо і цікаво. мало хто взагалі здатен на це. я, мабуть, ні. та не можу сказати,що цим займаюся. мені це ні до чого. коли я щаслива,то не пишу,я живу лише тим,що зараз відчуваю. мені не потрібно кудись вилити це,я ні з ким не хочу поділитися щастям
чомусь,в мені щось обірвалося,я тепер не пишу. мені не вимальовуються образи перед очима. більше не приходять рядками слова,мов забута пісня...це було,колись,так давно,іноді здається,що в іншому житті. коли я по-іншому бачила, відчувала, вірила. тепер я порожня. не маю чого вилити на папір. так з"явився блог. бо це щось,що завжди жило в мені мусило знайти вихід. на папері я не можу написати ані рядка. а от на клавіатурі пишу прозу. мов шукаючи протилежність минулому. а я ненавиділа писати не відчуваючи шорохуватої поверхні паперу під пальцями...ненавиділа не відчувати тепла,що воно залишалося від моєї руки..ненавиділа. та все змінюється. тепер я бачу,що все-все може змінитися. не треба казати "ніколи" та "нізащо в світі". це порожні слова

2 коментарі:

Оля сказав...

Я й досі веду щоденник, ще з 12 років (на папері), якось не можу перестати, вже от 3-й зошит закінчується. Думаю всьому свій час, якщо ти зараз не маєш потреби писати в зошиті, то й не варто

A. сказав...

Думаю,ти не зовсім зрозуміла. я ніколи не вела щоденник,і писала не про нього. раніше я писала вірші. в мене є декілька книжок таких от,в твердій обкладинці,без назви. а ще я писала невеличкі твори-оповідання. а щоденника в мене ніколи не було.та я його і не потребувала ніколи