Щоденник мандрівниці.Польша

А сьогодні...Польша...перші хвилини вона зустріла мене легким запахом зкошеної трави...Я сама собі не повірила,та на все життя запам"ятаю...Зкошена трава...я перетнула кордон пішки...вперше за все своє життя - я пішки подолала той шлях,що лежить між Україною та моєю Мрією...Це одні з найхвилюючих кроків у моєму житті...коли кожний рух наближає тебе і ти йдеш швидше та швидше

Я тут вперше..та з перших хвилин рідна...і все мені тут рідне

Дихається легко,на повні груди...Боже,та я давно так не дихала...в тому задимленому,поганому місті все мені не те,а тут...навіть не буду згадувати

Так багато всьго..ми проминали різні місця...Я прочитала щось нове для себе( так,люба П.П., я дочитала ще не доїзджаючи до Варшави),не втрималася просто...

Таких лісів я давно не бачила...щоб дерева височіли над землею,і ти сама собі здаєшся не такою як раніше...менш важливою та вищою..І всюди вода...ні,звісно то не море,та захват схожий...маленькі озера та ставки, річки та струмки....і назви міст, від яких паморочиться в голові...а ще - нездатність зрозуміти, що це все вже зараз,тут,наспрвді..я так чекала і ось воно - сама подорож,від думки про яку ставало тепло навіть на кінчиках пальців,тож тепер...щойно я повернулася з вечірньої прогулянки і переповнена цим...містом,яке шепоче до мене (шепоче всі слова з тих книжок, що колись хоч раз згадали Польшу), посміхається до мене(ліхтарями та вітринами магазинів, навіть світлом біля церкви та з вікон будинків)...

а ще тим,що зараз учворила..я ж як завше,не можу без пригод..Любий Р.,ти можеш мною пишатися...я знайшла компьютер,з якого саме зараз пишу...він не розмовляє українською...власне тільки польською...та мені так хотілося написати саме сьогодні,а читати польською я трошки вмію..тому я налаштувала язикову панель,а олівцем намалювала поряд з польськимим буквами українські....тепер почуваюся хакером,який щойно розніс Пентагон...таке взагалі могла вигадати тільки я, та ще й майже опівночі

я захміліла...від здійснення мрій,від слів Вишневського, що згадую/перечитую знов і знов,від перемоги над польським компьютером, від недоспаної ночі в поїзді

я тут чужа. ні. не самому містові,а людям...я сьогодні всміхалася щиро лише на кордоні,коли якась полька перевіряла мої документи,потім повернула мені,а я чомусь пролепетала "Дзенькуєм,пані" і страшенно зашарілася,а вона так на мене глянула і собі посміхнулася...найщиріша посмішка чужих людей

а ще сьогодні я багато думала про Бога...навіть бачила блиск його...ми їхали,а сонце ховалося за хмарою,та промені його сяяли крізь хмари..цей блиск..світло,яке пробивалося крізь хмари.і це було ніби....коли в мультиках хочуть показати присутність Бога,зображують це світло,що б"є крізь хмари. я спробувала сфотографувати,та на жодному фото не видно цього. це знак. дещо просто треба бачити. і не просто очима - серцем. Будь-де


я сумую за вами..дуже...за вами всіма - Р., Мадам, П.П. та М.Д...не знаю,хто з вас це взагалі прочитає,та страшенно сумую...а ще - за сестрою,та це інше