Тепер я знаю

Найбільш не люблю той час,коли ти вже прийняла рішення,але до його сповнення ще довго і починають потроху гризти сумніви
от коли людина щось вирішує,як це?коли якась думка не полишає тебе,коли повертаєшся весь час до того,не можеш робити,не хочеш спати...потім вирішуєш
хоча буває інакше. постає питання і ти одразу даєш на нього відповідь. швидко обмірковуєш, майже механічно відкидаєш неправильні варіанти і забуваєш. викидає з голови як непотріб чи просто відкладаєш до потрібної миті,коли згадає та зробиш?
от в мене як завжди все догори дригом
я швидко вирішую, і майже завжди цим рішення вже не поступаюся і його не змінюю,та всеодно сумніваюся. от питається, нащо сумніви? якщо це нічого не мінить!
та я як завше,не можу щоб все було гаразд...)

Недавно зрозуміла,що треба перечитувати улюблені книжки знов і знов. бо у різні моменти життя багато розумієш, змінюєш думку,додаєш принципів...а іноді просто звертаєш увагу на те,чого раніше зовсім не помітив...
тепер я знаю,чому Вона пішла...люба П.П., я знаю чому Самотність закінчилася самотністю...для неї це було лише захопленням та фізикою..а в ньому була сама хімія,хімія кохання..бо Він,саме Він,не Вона, покохав..тільки в Польші,знов і знов читаючи про них я зрозуміла та прийняла це. Її рішення було правильне, до того ж, тепер я зрозуміла, - для Неї воно було єдиним правильним
як я не помітила цього раніше? як Він не помітив цього раніше?все просто - ми навіть уявляти таке не хотіли. бо кохання здається нам єдино щасливим. Ми так в нього віримо, що нічого не бачимо. Він не бачив, ми не бачили,люба П.П.,ми не бачили...так важко іноді прийняти зрозуміле,примиритися з ним,з реальністтю, в яку не вкладається наша утопія...може їх любов була утопією?чимось не існуючим? я навіть зараз назвала це любов"ю, хоча це не так,просто не знаю кращого терміну

Вони жили. Не разом. Не окремо. Одним,майже одним життя жили обидва. Та це було Її життя. а він просто понад усе прагнув бути у ньому. Вони зустрілися. От тоді найбільше це скидалося на кохання...та не було ним..скидалося, як марення. А може це маренням і було. Так, назвемо це маренням..Солодким,з присмаком поцілунку,та маренням. З усіма симптомами. А потім під Її серцем почало битися ще одне і заглушило марення. І стук того, нового серця став важливішим за Його існування і любов. Вибір зроблено. Шах і мат життю. Як вирок. Вони роз"єднані. Як діагноз - більше нема ні Марення, ні любові.

Завіса. оплески без звуків. Нікому не легше,та вибір, сам вибір був правильним
Я розумію, та не вірю в це. Як і раніше вірю в Кохання. Буду вірити. Іноді правильне стає неправильним
тепер завіса