А небо плаче..

А сьогодні дощ. І я вийшла до нього.вже декілька днів чула його кроки, все більше по ночах, коли краплі тихо тарабанили по склу,просячись до мене в дім. та я дощ не пустила. А сьогодні шла крізь нього. і сама була з дощем. А краплі падали навколо мене. І в мені це теж було, бо здавалося що серце в мені омивалося водою з неба...Не мої були сльози, але близькі і рідні..Та вже давно не плачу...не має сенсу, та й не легше, вже не легше...лише порожньо, ще більше порожньо від сліз, хоч спати міцніше і швидше засинати...від сліз швидше засинають

Завше хочу щоб це моя Осінь дарувала дощ, той дощ я люблю більше. Бо це не весна, коли дощ. Та сьогодні інакше. Бо плакало небо, а краплі-сльози лилися на спраглу землю і ставали частиною цієї землі. І ніби це весна владною рукой з дощем змішувала зимові барви, хоч від них мало що лишилося. І ставало все інакше

Я бачила траву. Сьогодні вперше в цьому році бачила траву. Та й взагалі вперше від грудня, коли розкопувала сніг, коли бачила чистотіл. Це ж тепер тільки повірила - весна таки прийшла. Бо без трави не так все.Взагалі, зелений - колір життя. Так для мене було завжди...Та мабуть колір смерті не назвала б. Не буду про це..
І так я шла через дощ. А потім здавалося, що я навіть принесла його в дім. І це не просто мокра куртка, джинси та волосся. Може, запах дощу, а може це все в мені...Та я досі його відчуваю..

Дякую тобі, моя люба П.П., за сьогодняшній день і за той солом"яний дах, що ми знайшли...Це був гарний дощовий день..так, я була мокра, як хлющ, коли повернулася додому, та все ж задоволена)люблю тебе,та з тебе є один борг...в тебе 2 тиждня