Біля світла

Я стояла біля ліхтаря. А він світив наді мною, осяював вулицю. І тепер я не дивилася через скло, як засвітилося місто надвечір, я сама була частиною цього. Хоча і не випромінюю світло) Авто шугали скрізь, але мені на диво спокійно і тихо було стояти серед цього дійства. Коли поряд зі мною рух, я дихаю вільніше. Невже я так залежу від дій, що не можу жити в нерухомості

- Підвезти
- Ні
....Засвітилися фари й щез. Слава Богу, вже перелякалася насмерть. Продовжую думати,не чіпайте тільки більше

Ти думав, мені потрібне твоє вибачення?Чи я взагалі повинна була тебе зупинити й сказати, що не потребую їх? Ні, любий, не сьогодні. Мені все одно, хоча б тому, що ти вибачаєшся тільки для себе. Тебе совісті гризе, а я слухаю. Мені все одно, бо ти зовсім не розумієш, нащо та за що просиш пробачення. я могла б пояснити. та навіщо? мабуть мені просто вже цікаво що ти скажеш далі -  немов сижу на виставі, яка мене вже мало цікавить, але піти образливо для акторів,вони ж стараються, працюють...та все ж ...нащо? чи має сенс?ти хоч раз думав як добре мені без тебе?звісно, ні. Просто давно ти не вигулькував у моєму житті щоб сказати "сюрприз" та зникнути знов. Знаеш, не засмучуйся, але цього разу ти вперше не порушив мій спокій. я зараз напишу це і з моєї голови зникне, а ти ще довго будеш думати, чому на останні твої слова я просто не відповіла. чи не будешь. байдуже.


І нічне повтря тихенко дихало над нами. На небі не було зірок, лише місто палахкотіло сотнями вгників, та машини снували туди-сюди по магістралях. Морозно. Тверда земля під ногами, лише лід рипить. Розсипається на маленькі кришталики, щоб вранці в кожному з них засяяло сонце