Зупинка

Ранок. Вітер в волоссі і на вустах..І він шепотів мені,кричав мені, а я відповідала...Шепотіла йому у відповідь про свої минулі сни та образи...Та я звикла розмовляти з собою...Зрештою,я сама обрала собі цей час, щоб побути на самоті... іноді шкодую,бо є час,що я повинна бути з кимось,надто небезпечно для мене іноді думати..
Йшов дощ...чи радше не дощ, просто маленькі краплі танцювали в повітрі,гнані вітром...І я шла, та думала про те,що скоро зміниться. Я вже скучила за змінами,бо сама вже нічого не знаю, та й знати не хочу...
чомусь день у день міниться настрій, і на одне питання маю декілька відповідей
мабуть,треба просто навчитися нікого не слухати.та я занадто звикла хоч що трапиться отримувати пораду, комусь розповісти,почути відповідь. Навіть пишу,і здається що це не я, і марення,все просто марення
Здається,в мене перерва. На якийсь час. Спиняюсь...треба подумати


Р.,я сьогодня тобі не відповіла - так,звісно, без тебе мені не було б чого дивитися!а ще слухати,нема чого робити в школі на перервах...і великий,незліченний перечень...чому тобі так важливо чути про те,що ти такий хороший?чому я не відповіла тим,що ти хотів почути?просто я не в тому настрої сьогодні,щоб хвалити тебе. тому промовчала...тобі це потрібно?колись,потім, я розкажу тобі,який ти хороший,колись,я розповім тобі цілу казку про це,але потім...коли тобі це справді буде потрібно