Цікаво - що легше,самотність,коли ти завжди був сам і ніколи нікого в тебе близького не було, чи коли ти втратив ту людину,яка змінювала твою самотність?
Як це - завжди одна,з дитинства, мріїї та неіснуючі світи...і обов"язково хтось теплий, тільки в майбутньому,десь далеко, але існує..ти просто чекаєш на нього,просто от-от та...та ще трохи...треба просто почекати,а тоді..що тоді?не треба думати про дурниці - говориш сама собі,і далі втікаєш від питань, але не поспішаєш по життю
бо так легше - ніяких питань та поза зоною досяжності
Як це - коли минув час, і всі пішли..чи це був один?та здається, що вистава закінчилася і глядачі пішли, і нема сенсу..час іде та нічого не змінюється...це знову самотність...але десь глибоко в тобі і є ще гірше - спогади про час,коли було не так...дещо інакше,більше світла та аплодисменти, квіти, слова, виступи без антрактів....і це гризе тебе, проривається на межі сну та реальності, коли в тебе нема вже сил боротися та відганяти ці "дурні" думки-спогади...і ти занурюєшся в них, та навіть відчуваєш полегкість, бо весь день змагаєшся задля того часу перед забуттям, що поринути в цю порожнечу...день перед цими хвилинами повного щастя..і мов нічого не було..і ми такі самі...тільки дійсність стукає до нас із дзовоном телефона-будильника і нав"язливо каже,що вже пора
та куди пора? куди йти, біжати? бо вже не палить та нав"язлива жага, і не так важливо..ні,десь є, звісно ж, та вже не те, що раніше...зміни
я хочу пробачити і пробачаю. вже собі. за те, що думаю, згадую...в мене навіть є поважні обставини)я хочу їх знаходити і знаходжу, бо зрештою - чом би й ні?мрії нікому не шкодять, а спогади - тим паче
та ні, люба, шкодять
бо я знову там, знову вже все забула
...а я б так хотіла
прокинутися одного ранку і нічого не згадати...ну..принаймні рік
я пробачу собі й це питання -
ти б скористався цією можливістю?
Як це - завжди одна,з дитинства, мріїї та неіснуючі світи...і обов"язково хтось теплий, тільки в майбутньому,десь далеко, але існує..ти просто чекаєш на нього,просто от-от та...та ще трохи...треба просто почекати,а тоді..що тоді?не треба думати про дурниці - говориш сама собі,і далі втікаєш від питань, але не поспішаєш по життю
бо так легше - ніяких питань та поза зоною досяжності
Як це - коли минув час, і всі пішли..чи це був один?та здається, що вистава закінчилася і глядачі пішли, і нема сенсу..час іде та нічого не змінюється...це знову самотність...але десь глибоко в тобі і є ще гірше - спогади про час,коли було не так...дещо інакше,більше світла та аплодисменти, квіти, слова, виступи без антрактів....і це гризе тебе, проривається на межі сну та реальності, коли в тебе нема вже сил боротися та відганяти ці "дурні" думки-спогади...і ти занурюєшся в них, та навіть відчуваєш полегкість, бо весь день змагаєшся задля того часу перед забуттям, що поринути в цю порожнечу...день перед цими хвилинами повного щастя..і мов нічого не було..і ми такі самі...тільки дійсність стукає до нас із дзовоном телефона-будильника і нав"язливо каже,що вже пора
та куди пора? куди йти, біжати? бо вже не палить та нав"язлива жага, і не так важливо..ні,десь є, звісно ж, та вже не те, що раніше...зміни
я хочу пробачити і пробачаю. вже собі. за те, що думаю, згадую...в мене навіть є поважні обставини)я хочу їх знаходити і знаходжу, бо зрештою - чом би й ні?мрії нікому не шкодять, а спогади - тим паче
та ні, люба, шкодять
бо я знову там, знову вже все забула
...а я б так хотіла
прокинутися одного ранку і нічого не згадати...ну..принаймні рік
я пробачу собі й це питання -
ти б скористався цією можливістю?
8 коментарів:
Легше бути самотнім і не зустрічати людей, що можуть стати тобі близькими і знищити попереднє життя, ніж їх втрата, яка вже ніколи не поверне тебе на ті колії, що так торував роками. Життя зміниться, як змінюється все.
Тобі прийдеться шукати втіху у зовсім інших речах... і часто ці речі будуть зовсім не такими солодкими, як хотілося б.
Самотність інколи буває така необхідна і бажана, а інколи вона стає нестерпною. Мінлива вона, і все залежить від нас, якою їй бути сьогодні.
Щодо спогадів, так є в мене декілька спогадів таких прекрасних і неповторних, іноді здається, що вже так не буде, тому краще не пам"ятати б їх, але це тільки іноді так.
Андрію, це інколи насправді легше, та в тих речах і є проблема.
ті речі, в які занурюєшся щоб заповнити вільний простір
Олю,так,ти права - самотність дуже мінлива. Це інколи свобода, а інколи біль,та все ж..Якщо інколи здається,щоб краще б не мати взагалі ніких спогадів,тоді в мене зараз те саме "інколи"
Одиночество - не есть плохо. Человеку полезно научиться чувствовать себя комфортно, когда он одинок. Мне кажется, только в этом случае он сможет стать самодостаточным,а значит и открытым другим.И перестанет бояться остаться одному.
конечно,бояться этого не нужно..а иногда просто необходимо побыть одному...но я здесь говорила про обратную свободе и покою стороне
В таких ситуациях самое худшее это замыкается в себе, побольше живого общения с друзьями и все будет хорошо.
Я стараюсь,но не всегда получается самой тянуться к людям - боишься быть лишней и навязчивой,иногда хочется знать и чувствовать,что к тебе тянутся...
Дописати коментар