Місячне сяйво

Самотній місяць зронив світло краплями у мою кімнату,на ліжко та підвіконня..

Навіщо світло місяця,що не гріє? чому кожну ніч сумний місяць дарує непотрібне світло серед не менш непотрібних зірок?виходить,робить коло по безодні неба та повертається в свою хованку до наступної ночі,в яку,як і в тисячі до того,дивитиметься на мене своїми пустими очима...
Якби місяць вмів гріти як сонце,то людям став би не таким і потрібним день...я б жила тільки вночі,засинаючи на світанку та прокидаючись надвечір"я..була б щаслива,працювала б  вночі накачана літрами кави..але щаслива

А сонце?воно світить лише коли ясно,бо коли дощ - ховається за хмарами..так легко світити,коли світ ясний та радісний,та сонце ніколи не пробувало світити у пітьмі! чи ж у нього стало б сили світити всупереч непроглядній тьмі,пробиваючись світлом крізь зорі...чи б стало сонцю після цього привітно посміхатись до людей?чи сонце також почало б дивитися на світ пустими очима,схожими на тунелі?
Я лише виправдовую місяць,бо не таким і непотрібним мені здається його сяйво...якщо я не вмію його застосувати,чи можу я винести вирок,що воно не потрібне?ні
Я не бачу змісту існування місяцю...він лише слідкує за Землею,мовчазний та далекий,невимовно різний - білий та місцями темний..Але вірний. Мов нічний сторож спокою для нас.Чи для неї?...

Його світло як і раніше по ночах живе у моєму ліжку...я рада,я  - не самотня..в мене завжди 
 не менш від мене самотній Місяць і ми можемо скласти одне одному винятково мовчазну компанію...хоча в моїх вухах лунає глибокий голос,що співає про вічну любов


P.S."А вона,лиш вона..сидітиме сумна..буде пити,не п'яніти,від дешевого вина..Моя дівчинко печальна,моя доле золота...
Я продовжую кричати..Ніч безмежна і пуста"(Тарас Чубай,Плач Єремії)