неділя, 10 липня 2011 р.

Непереривний рух

Ми рухаємося...у ритмі серця,але жвавіше..раз-раз-раз-раз... неперервно..без зупинок..вони нам не потрібні
Швидка залізна маса долає величезні відстані несучи у своїй пащі нас - таких заклопотаних, поспішливих, зосереджених..чи це метро,чи поїзд..мені ближчий поїзд..тому про нього і йде мова. За вікном - швидка зміна барв майже однакового зеленого чи сірого..бо це чи дерева та лани,чи міста та села..і все це бачиш лиш одним поглядом,миттєвість - і ти вже далі,не помітив нічого,через хвилину забув.. так проминаєш осередки життя і вони не лишають у тобі сліду - хіба так треба?
Чому ми поспішаємо, женемося за чимось,тікаємо від когось..Ми маніакально зосереджені на збереженні часу,не витрачаємо на зайве,проминаємо важливе...вперед-вперед-вперед
Так наше життя,ніби поїзд з мірним ходом,що повторює вже звичний рух, йде вперед,але іноді насправді є просто рухом по колу...
Ми відчуваємо і губимо..любимо і втрачаємо..бачимо/чуємо і не запам"ятовуємо...як так?просто! це таке тепер життя в нас,багатьох із нас, сліпих та глухих до інших,до краси,до духовності, спраглих до грошей і благ,загрузлих в побуті...

                                                                            могло бути написаним 28.06.2011

3 коментарі:

Anna Neula сказав...

Зацепило очень сильно...
Ведь это правда, так оно всё и есть на самом деле! Вся жизнь зачастую - это бессмысленная гонка (и порой даже на выживание!)

Оля сказав...

Цей нестимний рух краде наше життя. Ти права, для чого все це, куди ми спішимо, втрачаючи час для самого життя? Живемо на автопілоті

Еліс сказав...

дякую за розуміння і підтримку,дівчата