О шостій ранку

Вулиці не галасливі і мінливі..ні..вони лежать собі сумирно під ледь теплим промінням ще заспаного сонечка...тихенько прокидаються...ледь чутно позіхають і починають рух
я бачила це через скло та чула через гудіння мотору...майже заплющеними очима дивилася,сама прокидаючись з ними...як гарно зранку,коли ще так тихо і так спокійно
Місто чемне та привітне...золотаво-рожеве...ніжна блакить..Зелені хмари дерев та кущів...спів пташок,який не чутно вдень через шум машин та людські голоси,та пташки співають у місті так само,як і будь-де,просто ми не помічаємо... Не відчуваємо,як пахне росою вранці...ми відчуваємо вдень лише запах мастил,сигаретний дим та бозна скільки всього не потрібного..
Та о шостій ранку ніщо не має значення..навіть світлофори не працюють,рух вільний...Отож-бо і воно. Справжня свобода,та справа не лише в дорогах.Місто простіше без людей,охайніше..таке мовчазне і з тим загадкове...
Хочеться бродити по пустих вуличках та слухати тишу...уявляти рух,торкатися волі руками...бо таке місто треба відчувати,так само як і кров в жилах...слухати,як серцебиття...

                                                                      могло бути написаним  27.06.2011