Просто думки

Дощ,дощ,дощ...вода,що лине з усіх сторін на нас,людей. А ми невдячно ховаємо голови та руки під парасольками та пальто...Не маємо сумнівів,ми - невдячні

Перед сходами підніми очі на життя. Дивися вперед,бо матимеш шлях там,попереду,опинишся там за секунди. Дивися,якщо йдеш,дивися та не зупиняйся,не бійся,щоб не побачив.
Я стою осторонь. Скільки я бачу життів,що проходять біля мене. Як мало я значу на їхньому шляху,як багато їх постаті ..  для мене.. сьогодні. Спотикаючись о життєві невдачі,вони бредуть далі, відштовхуючи одне одного.
В моїй душі незвідані простори думок. У моїй голові..теж саме,мабуть. Я б хотіла зрозуміти себе на  дозвіллі,бо часто просто не має часу. В кімнатах моєї пам'яті стільки чудових чужих людей...У спогадах вони,як сьогодні, просто ідуть повз мене на зустріч своєму життю. А я все стою осторонь.

Дощ..він шурхотів за вікном,поки я раділа,посміхалася,хвилювалася,мовчала. Він рухався,поки я намагалася навести лад на кожній сторінці життя. В мене не вийшло. Та дощу до того ніякого діла.

Я вдома. Мокра та задоволена. Сама. Задумлива.Я зігрілася,хоч холод мій незмінний. Я відчувала сьогодні,та це не має відношення до моєї байдужості.