Що таке смуток? як ти назвеш почуття,що має значення для кожного,що бачив кожен,що відчув кожен..але не кожен зрозумів
То чому ж я вмію так сумувати,коли не можу назвати цього почуття? Бо для відчуттів не потрібна назва,для них потрібно серце. Всього лиш серце. І людина. Без якої - ти не ти,життя не таке,йдеш не туди..чи просто не вмієш дихати. А якщо все не так?
А якщо..ти живеш далі,все дивишся на небо та згадуєш...Можеш не зізнаватися..ніколи й нікому не зізнатися - це смуток. Очікування когось,без якого щось в тебе є,але не має ніякого значення
Якби я малювала це,то взяла б чорну фарбу та товсту кість і провела б рукою дорогу,що йде в нікуди.. і більш нічого - саме на холодному,порожньому білому, чорна,глибока та нездоланна дорога в буття. Бо смуток глибший за океан,коли в тебе є серце. Всього лиш серце
Як це - сумувати за кимось? Лізти на стіну? Думати про це без перерви? Може,але ні..Це просто кожної вільної миті ледь-ледь підіймати руку в повітря і ніби доторкнутись...Це - коли музика лише фон для твоїх думок,а найкраще - спогадів,що мимоволі виникають,яких нема ні сил,ні бажання боронити...
Іноді так не потрібно почуття,щоб чесно та просто сумувати. Чи все ж потрібно? Чи потрібно пройти повз час та біди,щоб сумувати по-справжньому? Та взагалі як це - сумувати по-справжньому? Може це коли ти маєш йти,та не йдеш. Просто нема нічого,що здатне тебе змусити.Просто нема різниці. Просто в світі є ти і людина....без якої в світі нема нічого,лише порожнеча,лише пусте місце,де раніше був ти і людина
Коли ти сумуєш,тиша - найкраща пісня, найпрекрасніший вірш...Але знаєш,що краще?
- Коли цю тишу перериває,вбиває своїм втручанням світ,де ти і людина - завжди поруч і вам нема причини сумувати одне за одним
То чому ж я вмію так сумувати,коли не можу назвати цього почуття? Бо для відчуттів не потрібна назва,для них потрібно серце. Всього лиш серце. І людина. Без якої - ти не ти,життя не таке,йдеш не туди..чи просто не вмієш дихати. А якщо все не так?
А якщо..ти живеш далі,все дивишся на небо та згадуєш...Можеш не зізнаватися..ніколи й нікому не зізнатися - це смуток. Очікування когось,без якого щось в тебе є,але не має ніякого значення
Якби я малювала це,то взяла б чорну фарбу та товсту кість і провела б рукою дорогу,що йде в нікуди.. і більш нічого - саме на холодному,порожньому білому, чорна,глибока та нездоланна дорога в буття. Бо смуток глибший за океан,коли в тебе є серце. Всього лиш серце
Як це - сумувати за кимось? Лізти на стіну? Думати про це без перерви? Може,але ні..Це просто кожної вільної миті ледь-ледь підіймати руку в повітря і ніби доторкнутись...Це - коли музика лише фон для твоїх думок,а найкраще - спогадів,що мимоволі виникають,яких нема ні сил,ні бажання боронити...
Іноді так не потрібно почуття,щоб чесно та просто сумувати. Чи все ж потрібно? Чи потрібно пройти повз час та біди,щоб сумувати по-справжньому? Та взагалі як це - сумувати по-справжньому? Може це коли ти маєш йти,та не йдеш. Просто нема нічого,що здатне тебе змусити.Просто нема різниці. Просто в світі є ти і людина....без якої в світі нема нічого,лише порожнеча,лише пусте місце,де раніше був ти і людина
Коли ти сумуєш,тиша - найкраща пісня, найпрекрасніший вірш...Але знаєш,що краще?
- Коли цю тишу перериває,вбиває своїм втручанням світ,де ти і людина - завжди поруч і вам нема причини сумувати одне за одним
2 коментарі:
Смуток пожирає нас тільки тоді, коли ми починаємо себе жаліти. Це нестерпне відчуття, ніколи не дозволяю жаль по відношенню до себе, хоча нерідко таки поринаю в хвилини незрозумілого смутку. Хотіла б я тобі допомогти, розвеселити і сказати, що життя прекрасне, але все це слова. Ти відчуєш красу життя тільки тоді, коли сама це собі скажеш і повіриш в сказане.
не можу сказати,що зараз смуток має до мене пряме відношення. я просто розмірковувала на цю тему,Олю,не бери це надто близько
Дописати коментар