Серце,що живе Розумом

Коли спочатку уявляєш назву,а потім - текст,в цьому є щось неправильне
А я просто побачила ці слова і вкотре задумалась

Я знаю,в мене є серце. Я люблю та відчуваю. Але останнім часом не знаю,чи всі його бажання виконую,чи йду я за покликом серця. Ми з ним втратили контакт,більше не розмовляємо. Не потребуємо одне одного,не знаходимо спільної мови. Я згадую про нього,лише коли не можу надихатися,коли втрачаю ґрунт під ногами. А Розум..займає в мені більше місця,ніж просто голова
Колись життя було в подорожах і мріях,в сповненні бажань та книжних сторінках,кринолінах та музиці..куди це все пішло? іноді я відчуваю,що живу не в той час,що мала б. Я б може не була там зайвою
Зараз дні - суміш голосів, легких доторків,пустих слів...А попереду - все такі ж суміші,однакового ґатунку. В мене нема того,чого так бракує

Листя опало. Як перший сніг,тільки жовтим.Шелестить...Летить од вітру далі,мов женуться за ним..а каштани. Вони пахнуть осінню навіть у моїй сумці. Навіть четвертий день. І будуть там завжди. Бо прийшла моя осінь. І дощ,і хмари.і вітер. І якби бути трішечки вільнішою, можна було б полетіти як птах,високо в небо і сховати хмарини за сонцем...Трусити дерева,що почути глухі удари каштанів о землю. Любити негоду. Таку мрячну та вологу. Зате вільну і тьмяну за бажанням. Годі цих барв,я відмовляюся від них. А ще від морозива та холодної води. Попереду чайні вечори з ковдрами,светрами,мріями..Любити осінь за те,що вона є,відпустити Розум літати,а потім нехай повертається...В мені зараз сяє сонце від того,що осінь і тиша. І темрява. І спокій