пʼятниця, 16 вересня 2011 р.

Боги і простори

На обрії ледь-ледь зажеврілося сяйво..золотаво-рожеве,ніжне,мов пелюстки троянди..Сонце сходило,плутаючись в кукурудзі,що застилала поле, плутаючись,та все ж знайшовши вихід...Сонце - єдиний бог моєї палючої від думок голови,що зранку не визнає мене саму...Та небо - блакить і молоко - єдиний простір,що визнає моє серце...

Як завжди гудять машини та спішать люди...забуваючи обличчя перехожих,поспішаючи на зустріч новому дню..Штовхаючись у маршрутках,поспіхом снідаючи..ми щось губимо - я відчуваю.але що?
Я втратила Розум та Спокій. Два найважливіших чоловіка у моєму житті. А потім втратила себе. Шукаю до сьогодні. Ми багато втрачаємо,та чи знайдемо?

Кухлями заливаю в себе інформацію,а потім на дозвіллі ситечком виливаю зайве. Вчуся навчатися, навчаюсь вченню...Плутаю слова,дати,назви, давно не кажу головного найголовнішим для мене. Хто я? підкажіть мені,негайно

Коли серце зігріває лише чай,важко казати про вічне. Важко мати головне,не маючи пустки. А я навіть її в серці не маю.Просто піду в кіно,як давно хочеться,сяду на останній ряд і буду жити чужим життям,забуваючи своє щоб стало легше...Я б помінялася з кимось,та хто схоче бути машиною зі скляним серцем?...Віддзеркалюючи власні думки наперед скажу - самотність паскудство,біжіть від нього,поки маєте куди відступити,бо один раз потрапивши в ці обійми звикнетеся і все - чао

Заходило сонце...Присмерк богів,бога,одного-єдиного,справжнього,що визнає моя голова. І на небі - єдиному просторі,що визнало серце - сталася революція і глобальне затемнення. Світ поринув у тьму,що вдячну прийму і я, наслідуючи богів і простори..Очі закриються,серце битиметься,думки захмаряться і проллються дощем на сон-поле..Надобраніч

8 коментарів:

Анонім сказав...

Узнаю тебя прежнюю)
Р

Еліс сказав...

хоч хтось мене впізнає,коли я сама цього не роблю)

Оля сказав...

Красиво і боляче. Втратити себе - це зробити крок до пошуку нового "Я". Не бійся змін, не бійся самотності, коли и приймеш її, ти знайдеш себе

Ellinia сказав...

про вічне можна (навіть треба) говорити з холодною головою, скляним серцем..
не слухай тих, хто говоритимуть тобі, яка ти - це все лише рефлексії на тему - суті там не знайти.
відкривай вікно і дихай - там всі відповіді.

Еліс сказав...

Я сподіваюсь,що це насправді крок вперед...Олю,я не прийму її ніколи,але я відчуваю це

Еліс сказав...

про вічне просто треба говорити,але зараз не до того
яка я?я сама цього не знаю,тому можу послухати кого завгодно,та все одно не почую нічого

Ellinia сказав...

я сама шукаю цю відповідь. кілька місяців, мов у тумані - нікого поруч. та і тебе нема.
яка я? - в мені купа всілякої швалі, мене в мені найменше.
але. - я вірю, що знайдусь.
дихаю-дихаю у вікно.

Еліс сказав...

"яка я? - в мені купа всілякої швалі, мене в мені найменше."
- оце сказано правдиво та життєво. так,люба,мене нема..тебе нема..вір