четвер, 22 вересня 2011 р.

Я залишаюся

Небо зорями палахкотить і займається раз-у-раз, раз-у-раз..Вітер качає листя на деревах..Тихо так навкруги,я чую,як б"ється серце,швидко,ледь не вистрибує
Моє обличчя звернене до зірок. В них читаю найцікавішу історію мого життя. Там і любов,і радість,і спокій,і тиша.. А тиша,яка навкруги тиша,як її прагне моя душа.."And everything it will surely change. Even if I tell you I won't go away today" 

Скільки ми робимо словами..ми створюємо радість,майже відтворюємо життя. Гойдалка ледь-ледь скрипить. Як все ж таки добре! Життя - невимовність думок...коли нема кому,що і навіщо говорити..життя - це відчуття,а не його пояснення.."And all you know seems so far away and everything is temporary, Rest your head, I'm permanent "

Я б мала стільки сказати стільком людям. Та мені краще мовчати і відчувати цю прохолоду ночі. Не можу поспішати,не намагаюсь втекти від полону думок. Так спокійно шелестить трава і заходить сонце,що мимоволі питаєш - кому воно потрібне те завтра?...нехай ніч не закінчується
"Will you think that you're all alone. When no one's there to hold your hand?"

Чомусь зараз нема самотності. Це блаженний час занурення у власне "я" без права та бажання на повернення. Хотілося б ридати від цієї порожнечі,та вдається тільки пильніше вдивлятися в зірки,ще більше жадати дочитати до останньої глави..чи дописати самій?

"Is this the moment 
Where I look you in the eye?
Forgive my promise
That you'll never see me cry "


P.S.надихнуло також David Cook - Permanent

2 коментарі:

Ellinia сказав...

ця пісня - рок. доля. фатум.
вона в мені.
я в ній.
твої думки - мої думки.
(так було завжди?)

A. сказав...

так,люба,так було завжди