неділю, 11 вересня 2011 р.

Господи,прости нас, грешных!

Біля дороги є маленька стежка,що веде в пролісок...Там майже ніколи ніхто не ходить..крім мене

Коли маю йти тією дорогою,завжди звертаю на стежку,щоб вкотре пройти повз могили та прочитати напис,що написаний нерівним почерком на вбитій дерев'яній табличці трохи далі від хреста та імен загиблих тут. Слова написані косо,з кожною літерою стаючи виразнішими. Так людина зриває голос,коли кричить.Останні слова до померлих, оставлені живими. Я навіть не пам'ятаю,коли і чому вони померли. Ця табличка є там стільки ж,скільки проходжу повз неї,тобто вже більше 10 років. І цей напис,що завжди змушує мене зупинитися. Хоч на мить,на часточку секунди..я просто зупиняю крок,відволікаюсь від думок,виринаю з себе,щоб мовчки прочитати та вкотре опустити очі
...Господи,прости нас, грешных!...
Як багато є в цих словах для мене..як багато правди я бачу в цьому. Якщо Господь насправді десь існує,я б і сама хотіла попросити в нього вибачення. За все,що ми робимо,ми - людство. Як мало корисного,як багато страшного. Скільки можна виправити,але не виправляється нами. Скільки добрих справ не виконаних,скільки пихи та зарозумілості в наших діях. Як мало сенсу і як багато жадоби...багато знань та іноді жодної користі
...Господи,прости нас, грешных!...
Ми мали б так часто повторювати ці слова,але іноді не кажемо їх все життя. Багато просимо,щоб не давати нічого натомість.Марно втрачений час,що ніколи не повернеться... Помилки,гріхи...незроблене. Над-багато всього,за що варто просити вибачення. 

Немає коментарів: