Момент

Іноді ритм життя задає серце..воно калатає і ти рухаєшся,рухаєшся. мені інколи здається,що зупинишся - все, кінець. з часом мимоволі хочєш зупинитися, та вже страшно. боїшся того кінця руху. мов рух - це і є життя
насправді,так і є
але рух той не тільки в самій зміні чи гонитві
Життя складається з миттєвостей. Одна мить може стати вирішальною. А може і не стати. може просто принести радість чи спокій. може наповнити тебе смутком. не обов"язково, мить - і ниточка обірвалась чи ні. є і щось між цим. Щось зовсім інакше. ближче до життя. Бо саме миттєвість - сама суть життя. Кожен чув, та ледве хто зрозумів. Жити кожною миттю, насолоджуватися життям...порожні слова,не більше. Справа в розуміння. У відчутті. Ба більше - в тому,щоб не казати,а робити так. Та ми це втрачаємо. Чому? бо щоб зрозуміти,треба пережити грози та блискавки. А потім світлим поглядом дивитися на Сонце. і воно вже не сліпитиме очі. Бо не преклоняються перед рівними.
спочатку було не слово,не осмислена думка. Відчуття. Мить. Рух. Бажання. це все вже було,коли з"явилося слово. І чекало на нього. Як на знаряддя. І все. не більше. А люди так часто плутають дешевий блиск та справжнє сяйво,що аж хочеться надіти окуляри,щоб зовсім не бачити.
Коли ти ідєш/думаєш/говориш то пропускаєш наявність Моменту. Миттєвостей більше,вони заповнені..може,це головне - заповнити кожну миттєвість. Чи це навмисне,чи ні - байдуже?

краще,коли ритм життя задає серце. Я не зупинюся. боротися. рухатися. не зупинитися. любити. Не припиняючи ніколи. В сенсі життя не головне,що ти вкладєш в це поняття. Головне - вложити так,що для тебе це було щиро і не помилитися. Бо людина не вміє зводити рахунки з собою. А щірість взагалі нікому не завадить

Інше

Є моменти коли ніби спиш та бачиш сон. він кольоровий. в ньому є світлий день. і ти посміхаєшся.Навіть не важливо,хто в тому дні...чи важливо? просто в цьому дні ти відчуваєш  - все що треба вже поряд. не сумуєш. нема нічиєї відсутності. всього потроху.. усміхаєшся
коли б справжній день був таким сном
сьогодні був вітер. і непішна розмова. Я була щаслива. Добре,що мені  все ж є кому розповісти...про смішне, про сумне...просто розповісти. і трохи легше. Та й крапля сміху нікому не завадить. Іноді я розумію,що чужі біди лікують. Це погані слова, важкі та правдиві. Власні проблеми трохи блякнуть і від цього інакше. Та й заповнюєш себе не тим,що може зробити боляче. Просто інші речі.

Тепер я знаю

Найбільш не люблю той час,коли ти вже прийняла рішення,але до його сповнення ще довго і починають потроху гризти сумніви
от коли людина щось вирішує,як це?коли якась думка не полишає тебе,коли повертаєшся весь час до того,не можеш робити,не хочеш спати...потім вирішуєш
хоча буває інакше. постає питання і ти одразу даєш на нього відповідь. швидко обмірковуєш, майже механічно відкидаєш неправильні варіанти і забуваєш. викидає з голови як непотріб чи просто відкладаєш до потрібної миті,коли згадає та зробиш?
от в мене як завжди все догори дригом
я швидко вирішую, і майже завжди цим рішення вже не поступаюся і його не змінюю,та всеодно сумніваюся. от питається, нащо сумніви? якщо це нічого не мінить!
та я як завше,не можу щоб все було гаразд...)

Недавно зрозуміла,що треба перечитувати улюблені книжки знов і знов. бо у різні моменти життя багато розумієш, змінюєш думку,додаєш принципів...а іноді просто звертаєш увагу на те,чого раніше зовсім не помітив...
тепер я знаю,чому Вона пішла...люба П.П., я знаю чому Самотність закінчилася самотністю...для неї це було лише захопленням та фізикою..а в ньому була сама хімія,хімія кохання..бо Він,саме Він,не Вона, покохав..тільки в Польші,знов і знов читаючи про них я зрозуміла та прийняла це. Її рішення було правильне, до того ж, тепер я зрозуміла, - для Неї воно було єдиним правильним
як я не помітила цього раніше? як Він не помітив цього раніше?все просто - ми навіть уявляти таке не хотіли. бо кохання здається нам єдино щасливим. Ми так в нього віримо, що нічого не бачимо. Він не бачив, ми не бачили,люба П.П.,ми не бачили...так важко іноді прийняти зрозуміле,примиритися з ним,з реальністтю, в яку не вкладається наша утопія...може їх любов була утопією?чимось не існуючим? я навіть зараз назвала це любов"ю, хоча це не так,просто не знаю кращого терміну

Вони жили. Не разом. Не окремо. Одним,майже одним життя жили обидва. Та це було Її життя. а він просто понад усе прагнув бути у ньому. Вони зустрілися. От тоді найбільше це скидалося на кохання...та не було ним..скидалося, як марення. А може це маренням і було. Так, назвемо це маренням..Солодким,з присмаком поцілунку,та маренням. З усіма симптомами. А потім під Її серцем почало битися ще одне і заглушило марення. І стук того, нового серця став важливішим за Його існування і любов. Вибір зроблено. Шах і мат життю. Як вирок. Вони роз"єднані. Як діагноз - більше нема ні Марення, ні любові.

Завіса. оплески без звуків. Нікому не легше,та вибір, сам вибір був правильним
Я розумію, та не вірю в це. Як і раніше вірю в Кохання. Буду вірити. Іноді правильне стає неправильним
тепер завіса

Щоденник мандрівниці. Польша 3 дня

Останній раз я дивлюся на все це...кинула останній погляд на вже улюблені вулочки...буду сумувати! сильно-сильно...та не буду кидати монетку чи щось інше,бо знаю - я повернуся

звісно повернуся! тепер я просто не зможу довго жити без Польші...люба моя,не сумуй без мене!я знаю,що тебе підхопить вихор подій і ти позабудеш одну блукачку твоїми вулицями та всеж ...


Тихенько бруківкою...стук-стук-стук...я йшла швидко - хотіла зберегти час...і серце калатало,мов навіжене,бо так важливо для мене встигнути...

Я бачила його лише пару хвилин,зробила кілька знімків та пообіцяла собі: "Повернуся!". І я звісно це зробила...я ходила в костел. я хрещена по-християнські,та не ходжу в християнські церкви...якби зараз мені дали право вибору,то я стала б католичкою. Саме через костел. Бо в ньому справді відчуття,що розмовляєш з Богом. і він відповідає...я пробула там майже годину...бачила,як приходили люди,ставали на одне коліно та хрестилися,йшли..а в мене була довга розмова...

думаю,що Бог зрозуміє мене..і те,що я ,християнка,хожу в католицький храм і там мені краще..якщо Бог і справді десь є,то він повинен зрозуміти

вийшла звідти вмиротворена та уважна. Саме такою має бути Церква..приносити спокій та радість від розмови з Богом


ще мене вразив музей Народів. Картинна галерея в ньому...я просто захоплена..Гіримський, Брандт...польські художники просто неймовірні..я не думала,що колись отримаю стільки задоволення в картинній галереї...хоча, може то події сьогодняшнього дня так підготували мене до зустрічі з мистецтвом


В мене все добре. Просто мені так жаль,що мушу їхати..мене просто розриває це бажання бути одночасно в різних місцях,бо є ще й інша сторона...я вже трішки сумую за Польшею..про всяк випадок,щоб потім сумувати менше... та мені це не допоможе

Щоденник мандрівниці. Польша 2 дня

Сьогодні найбільше запам"яталося одне місце..

Маленькі сходи вниз..тихенька музика,ніби з минулого сторіччя...і понад стелею в"ється думка про дім..на глиняних стінах маленькі картини в дерев"яних рамках..глечики, пусті пляшки,в деяких навіть осад..маленькі золотаві подушечки на дерев"яних лавах...І так легко і непомітно горять свічки на столах...я немов у раю. і хоча мій рай був довжиною в 2 години,я встигла

встигла розгледіти той спокій,що їм просякнуті стіни,встигла навіть почерпнути малесеньку часточку та забрати собі...заховала в серце - там ніхто не дотягнеться

я бачила плачуче небо Польші...мабуть,воно плаче так само,як і інші небеса,та все ж не так..для мене - ні. майже крізь сон я бачила,що це небо тихенько плаче холодними краплями на мене. і мені його жаль. того неба,що просто мусить плакати..

темрява - найкраща подруга дурних думок. та не сьогодні. я така втомлена,що на дурниці не має ні часу,ні сил...а от на захват маю. Я спокійна. Захоплена, умиротворена, щаслива - все одночасно. мов калейдоскоп. я зараз не буду це розрізняти чи аналізувати..в мене ще буде на це час..багато часу.я ще розіб"ю все на шматочки у затишку власних стін,та...

можливо зі мною щось не так?чому я думаю не так як інші. чому мовчки ношу в собі думки і не потерпаю від того? чому комусь потрібно весь час верзти дурниці, а я можу мовчати годинами? я можу перебувати у власному світі,і все гаразд...а дивляться косо. мов те,що вмію мовчати - вирок,діагноз і мені негайно потрібні таблетки?

бо ж я інша. та це лише іноді відходить на задній план.чому я більш схожа на персонаж книжки,ніж на реальність?

мабуть не треба цього писати,та так стало легше. моя люба П.П.,ти мені потрібна. і я знаю,що потрібна тобі. хоч тут скажу - пробач,що не відповідаю на дзвінки,та я не можу..не можу

надобраніч, моя люба Польша..завтра в нас побачення..і зараз в цілому світі тільки ми з тобою..хоч поговоримо про життя. якщо вже зустрілися....

Щоденник мандрівниці.Польша

А сьогодні...Польша...перші хвилини вона зустріла мене легким запахом зкошеної трави...Я сама собі не повірила,та на все життя запам"ятаю...Зкошена трава...я перетнула кордон пішки...вперше за все своє життя - я пішки подолала той шлях,що лежить між Україною та моєю Мрією...Це одні з найхвилюючих кроків у моєму житті...коли кожний рух наближає тебе і ти йдеш швидше та швидше

Я тут вперше..та з перших хвилин рідна...і все мені тут рідне

Дихається легко,на повні груди...Боже,та я давно так не дихала...в тому задимленому,поганому місті все мені не те,а тут...навіть не буду згадувати

Так багато всьго..ми проминали різні місця...Я прочитала щось нове для себе( так,люба П.П., я дочитала ще не доїзджаючи до Варшави),не втрималася просто...

Таких лісів я давно не бачила...щоб дерева височіли над землею,і ти сама собі здаєшся не такою як раніше...менш важливою та вищою..І всюди вода...ні,звісно то не море,та захват схожий...маленькі озера та ставки, річки та струмки....і назви міст, від яких паморочиться в голові...а ще - нездатність зрозуміти, що це все вже зараз,тут,наспрвді..я так чекала і ось воно - сама подорож,від думки про яку ставало тепло навіть на кінчиках пальців,тож тепер...щойно я повернулася з вечірньої прогулянки і переповнена цим...містом,яке шепоче до мене (шепоче всі слова з тих книжок, що колись хоч раз згадали Польшу), посміхається до мене(ліхтарями та вітринами магазинів, навіть світлом біля церкви та з вікон будинків)...

а ще тим,що зараз учворила..я ж як завше,не можу без пригод..Любий Р.,ти можеш мною пишатися...я знайшла компьютер,з якого саме зараз пишу...він не розмовляє українською...власне тільки польською...та мені так хотілося написати саме сьогодні,а читати польською я трошки вмію..тому я налаштувала язикову панель,а олівцем намалювала поряд з польськимим буквами українські....тепер почуваюся хакером,який щойно розніс Пентагон...таке взагалі могла вигадати тільки я, та ще й майже опівночі

я захміліла...від здійснення мрій,від слів Вишневського, що згадую/перечитую знов і знов,від перемоги над польським компьютером, від недоспаної ночі в поїзді

я тут чужа. ні. не самому містові,а людям...я сьогодні всміхалася щиро лише на кордоні,коли якась полька перевіряла мої документи,потім повернула мені,а я чомусь пролепетала "Дзенькуєм,пані" і страшенно зашарілася,а вона так на мене глянула і собі посміхнулася...найщиріша посмішка чужих людей

а ще сьогодні я багато думала про Бога...навіть бачила блиск його...ми їхали,а сонце ховалося за хмарою,та промені його сяяли крізь хмари..цей блиск..світло,яке пробивалося крізь хмари.і це було ніби....коли в мультиках хочуть показати присутність Бога,зображують це світло,що б"є крізь хмари. я спробувала сфотографувати,та на жодному фото не видно цього. це знак. дещо просто треба бачити. і не просто очима - серцем. Будь-де


я сумую за вами..дуже...за вами всіма - Р., Мадам, П.П. та М.Д...не знаю,хто з вас це взагалі прочитає,та страшенно сумую...а ще - за сестрою,та це інше

Завтра

Все б нічого,тільки маленька чорна сумка нагадує мені про завтра...Вона так тихенько і непримітно стоїть у кутку,а мій погляд всеодно кожні п"ять хвилин неминуче звертається до неї

Ось. я дочекалася.попереду декілька днів.коли знов сама для себе, коли ніяких обов"язкових дзвінків та повідомлень, ніяких завдань,які потрібно виконати...
ні, це звісно буде не безділля та розгардіяш, їду всеж працювати,та..
для мене це буде те,чого я так чекала,дуже довго
зміна, нарешті вперед і вперед..завтра мене везтиме поїзд і переповнюватиме захват (я це вже знаю,я таке завжди відчуваю) ніби попереду нова пригода...і в мені заворушеться щось,ніби навіть живе
я буду там. останні дні найбільше думаю про те,що це його Батьківщина. там він писав своє найперше. він і дось її любить. Польшу. так,ніби досі там живе,знає всі її потаємні бажання і таємниці...пише з придихом тільки про неї. ніби це і є найважливіша жінка в його житті. я візьму з собою ці книжки...вони - так багато для мене....я вже намагалася розповісти наскільки,та мені однак не зробити цього...
я так мріяла читати його слова, саме ті,які досі не чула, саме там...і я це зроблю)
люба П.П.,ти звісно зрозуміла,що я пишу про нашого спільного Бога)я навмисно купила нову книжку,я так цього чекала
завтра
неймовірне слово

коли я повернуся,все знов чекатиме мене тут. на тих місцях,що я залишу. я, звісно, повернуся, та я вже жалкую,що муситиму взагалі це робити. якби не декілька людей в моєму житті...