Обертаючись назад

Все нарешті позаду)всі,хто знає про що я,то і розуміє,як мені...такий стан...блаженний,мабуть
вчора було також хвилювання, інтерес..і радість,що все вже позаду
я звільнилася набагато раньше,та ще є момент - я досі не дуже розумію, що більше не мушу думати,як все буде,що змінювати,дороблювати...це була моя праця - моя дитина)я її люблю, та отримала за неї визнання наставників) так я це називаю...я мріяла,що все нарешті закінчиться, та мені стане легше на душі хоч без цього...і цей день настав, і хоч я ледь не вмерла від хвилювань, та все ж все зробила так як треба....
також вчора..була злість,за те що мене втягнули у чужі дурниці...бо відношення я насправді до того не мала, але участь приняла. та в мене свої підстави. бо якщо б схотіла - пішла б разом з усіма і нехай роблять,що хочуть...не люблю почуватися клоуном на чужих аренах, а найбільше коли навіть не дослухають що ти кажєш людям, заради яких же і верзеш ті дурниці.....ух,та пішло те все далеко
хоча звісно мене це засмутило
та далі було вже краще, я майже забула як я туди потрапила
мені було цікаво побачити деякі речі, почути інших...і було з чим порівнявати. було неймовірно!хоча б тому,що майже всі ми так багато вклали у власну працю...хтось звісно хитрував,хтось виїздив на чужому результаті,та загалом...ми всі працювали, і працювали непогано)і заслуговували на увагу та похвалу

зустріла деяких старих персонажів мого зошита життя. як ми змінюємося! мабуть, я теж змінилася,просто того сама не бачу, але за іншими ох як помічаю...цікаво,які ми стали. і майже нічого від нас старого не полишилося,тільки згадка та деякі загальні риси..деякі з нас завжди були такими ж розумними та зосережденими)все як я пам"ятаю

не знаю,як тобі Р.,а мені все ж було там досить добре. і я отримала багато спогадів про цей день...і думала про нього,коли поверталася додому,та й сьогодні думаю...є що згадати) я зовсім не жалкую,що зосталася там,з тобою,а не пішла разом з усіма. і нехай я дещо неприємне пережила,та це було кілька хвилин, а сиділа я там декілька годин,тому..)

LOL и Любовь.ру

Моя милая М.Д.,тебе не трудно было бы догадаться - этот пост частично твой)ты могла бы занять и вторую его часть,но к сожалению, ЛОЛ сняла не ты)
Столько всяких вещей стоит между детьми и родителями,но есть несколько основных,который я выделаю. Взрослые почти никогда не вспоминаю, что и они когда-то были детьми! Все совершают ошибки, сейчас - самое время творить глупости, ошибаться, сбиваться, искать себя среди этих ляпов. И учиться. Но это- последнее) + проблема,которая возникает в общении людей вобщем - все люди разные. так просто,но как тяжело принять эти слова и жить по ним. Я не совсем за девушку Лол, он я зато чтобы бороться. Чтобы строить свою жизнь. ведь это н а ш а жизнь. И все мы строим ее сами. Взрослые люди, которые любят нас, конечно хотят нам добра. Но просто хотеть этого недостаточно. Мы и так вырастем, менять нас поздно.

Сколько совершенно ненужного становится на пути людей!И какое количество вещей портят наши отношения, настроение, мысли...Хочется понимать и отсеивать, но не получается..чувство обиды,неприязни..я чувствую это каждый день..пусть мелочь,пусть мгновение... 
Иногда мы теряемся...и от этого медлим...а промедление - тоже действие...и как и все действия,это имеет последствия. и все мы такие разные, судить других неправильно, не осудить - тяжело. многие люди остаются одни, окружают себя непониманием и поэтому остаются одни..
Тяжело понять,что я вообще хотела сказать,но в последнее время слишком много мыслей слились в одну дурость и бред. так все хорошо,но я разрываюсь между многими глупостями,которые терзают мою голову...В последнее время мне кажется, что стать цельной не так-то просто..а может это я такая..может я буду идти к этому всю жизнь

Не спати

Прийшла..задоволена,майже щаслива..навіть алкоголь вже невідчутній...
Не спалося.
я лежала та думала, думала, думала..і думки не йшли з моєї голови..та ж сама винна - не можна отак перекрутити біологічний годинник, а для такої як я - табу. не можна не спати, та все ж бачити немов сни ті видива, що зазвичай бачу у пітьмі
ох,я і слоненят рахувала, як Петрик, та не допомогло..близько третьої зрозуміла - пішло все...раз не сплю, та й зустріну сонечко, бо давно же не бачила сходу, скучила за ніччю темною та тишею глибокою, бо кинула вже по ночах працювати...не можу потім весь день ходити, та в землю дивитися..
віддалася спогадам, що як завше тільки й чекали нагоди...нехай...може засну...не встигла скліпити очі, як нове захопило....багато думала в цю ніч, та все те навіть мій блог знати не повинен - нехай хоч він по ночах спить,як менше знатиме...)
Та надія на сон марна. вкотре. багато речей стають не важливими, зокрема завтра..бо здається, що воно ніколи й не наступить, те завтра, де все будет так, як  треба. а  колись взагалі буває,щоб все як треба? та все ж немає. тому - маємо те,шо маємо, як казала бабуся...
зупинку я отримала. малесеньку таку. де лише зупинялася перед дорогою..втомилася..а надто - сьогодні..бо сон, бач, все ж багато значить.. та я це давно зкумекала, навіть пишу про це роботу...
сьогодні пробувала поститися, і зрозуміла, що деякі книжки кажуть правду про це - неймовірне щось, коли нічого не повинен перетравлювати, і з"являється енергія..я з таким задоволенням працювала. що сама не помітила, як линув час...
Цей день скінчився...Як і багато днів до цього, але зараз прийшла знайома думка..Цю думка не приходить вже багато вечорів, але...ну, не те щоб я знала, але здогадувалася - я це ще згадаю. так і є. згадалося. без минулої жаги, як відлуння, що з часом...навіть цього слова не напишу - щоб не наврочити

Зупинка

Ранок. Вітер в волоссі і на вустах..І він шепотів мені,кричав мені, а я відповідала...Шепотіла йому у відповідь про свої минулі сни та образи...Та я звикла розмовляти з собою...Зрештою,я сама обрала собі цей час, щоб побути на самоті... іноді шкодую,бо є час,що я повинна бути з кимось,надто небезпечно для мене іноді думати..
Йшов дощ...чи радше не дощ, просто маленькі краплі танцювали в повітрі,гнані вітром...І я шла, та думала про те,що скоро зміниться. Я вже скучила за змінами,бо сама вже нічого не знаю, та й знати не хочу...
чомусь день у день міниться настрій, і на одне питання маю декілька відповідей
мабуть,треба просто навчитися нікого не слухати.та я занадто звикла хоч що трапиться отримувати пораду, комусь розповісти,почути відповідь. Навіть пишу,і здається що це не я, і марення,все просто марення
Здається,в мене перерва. На якийсь час. Спиняюсь...треба подумати


Р.,я сьогодня тобі не відповіла - так,звісно, без тебе мені не було б чого дивитися!а ще слухати,нема чого робити в школі на перервах...і великий,незліченний перечень...чому тобі так важливо чути про те,що ти такий хороший?чому я не відповіла тим,що ти хотів почути?просто я не в тому настрої сьогодні,щоб хвалити тебе. тому промовчала...тобі це потрібно?колись,потім, я розкажу тобі,який ти хороший,колись,я розповім тобі цілу казку про це,але потім...коли тобі це справді буде потрібно

Любимец мой - Сергей Есенин

Слушай, поганое сердце,
Сердце собачье мое.
Я на тебя, как на вора,
Спрятал в руках лезвие.

Рано ли, поздно всажу я
В ребра холодную сталь.
Нет, не могу я стремиться
В вечную сгнившую даль.

Пусть поглупее болтают,
Что их загрызла мета;
Если и есть что на свете -
Это одна пустота.

P.S.у меня в голове эхом проносятся эти последние слова. не могу выбросить их "если и есть что на свете - это одна пустота"

***
Не криви улыбку, руки теребя,-
Я люблю другую, только не тебя.

Ты сама ведь знаешь, знаешь хорошо -
Не тебя я вижу, не к тебе пришел.

Проходил я мимо, сердцу все равно -
Просто захотелось заглянуть в окно.

P.S. вдохновенная ложь....и ты, и она знаете,что это ложь,но ты продолжаешь говорить, а она продолжает слушать...только не тебя - нелепо так открывать все карты несколькими словами
***
Упоенье - яд отравы,
Не живи среди людей,
Не меняй своей забавы
На красу бесцветных дней.

Всe пройдeт, и жизни холод
Сердце чуткое сожмeт,
Всё, чем жил, когда был молод,
Глупой шуткой назовёт.

Берегись дыханья розы,
Не тревожь еe кусты.
Что любовь? Пустые грeзы,
Бред несбыточной мечты.

P.S. три моих любимых стихотворения Сергея Есенина, трехстишье...упиваюсь этими стихами...это даже конкуренция в моем сердце Пушкину

самотність

Цікаво - що легше,самотність,коли ти завжди був сам і ніколи нікого в тебе близького не було, чи коли ти втратив ту людину,яка змінювала твою самотність?
Як це - завжди одна,з дитинства, мріїї та неіснуючі світи...і обов"язково хтось теплий, тільки в майбутньому,десь далеко, але існує..ти просто чекаєш на нього,просто от-от та...та ще трохи...треба просто почекати,а тоді..що тоді?не треба думати про дурниці - говориш сама собі,і далі втікаєш від питань, але не поспішаєш по життю
бо так легше - ніяких питань та поза зоною досяжності
Як це - коли минув час, і всі пішли..чи це був один?та здається, що вистава закінчилася і глядачі пішли, і нема сенсу..час іде та нічого не змінюється...це знову самотність...але десь глибоко в тобі і є ще гірше - спогади про час,коли було не так...дещо інакше,більше світла та аплодисменти, квіти, слова, виступи без антрактів....і це гризе тебе, проривається на межі сну та реальності, коли в тебе нема вже сил боротися та відганяти ці "дурні" думки-спогади...і ти занурюєшся в них, та навіть відчуваєш полегкість, бо весь день змагаєшся задля того часу перед забуттям, що поринути в цю порожнечу...день перед цими хвилинами повного щастя..і мов нічого не було..і ми такі самі...тільки дійсність стукає до нас із дзовоном телефона-будильника і нав"язливо каже,що вже пора
та куди пора? куди йти, біжати? бо вже не палить та нав"язлива жага, і не так важливо..ні,десь є, звісно ж, та вже не те, що раніше...зміни
я хочу пробачити і пробачаю. вже собі. за те, що думаю, згадую...в мене навіть є поважні обставини)я хочу їх знаходити і знаходжу, бо зрештою - чом би й ні?мрії нікому не шкодять, а спогади - тим паче
та ні, люба, шкодять
бо я знову там, знову вже все забула
...а я б так хотіла
прокинутися одного ранку і нічого не згадати...ну..принаймні рік
я пробачу собі й це питання -
ти б скористався цією можливістю?

Сірий і чорний

Останнім часом я б писала зошит свого життя сірим кольором...невпевненість,неозначеність, фаталізм..Останнім часом я із впертої реалістки перетворилася на фаталістку...
ніколи не вважала, що життя має лише чорний і білий кольори..ні,життя міниться різними фарбами...та зараз я зовсім не знаю,що роблю, чого хочу...неозначено все...
і ці спогади про тебе..вони - надто багато в моєму зошиті без обкладинки...я б могла їх виділити твоїм улюбленим кольором - жовтим,таким якравим,як вранішнє сонце,та таким швидкоплинним,як ранок - та навіщо? та й так багато жовтих сторінок у моєму минулому, до минулого вересня...майже життя...маленьке окреме життя..світ,де було не так самотньо,та там було багато брехні...тому може він не такий щасливий, як мені в ньому здавалося..ззовні він виглядає мильною кулькою, яку за щасливим збігом обставин не проткнули спочатку, тому вона вирвалася але насправді далеко улетіти не змогла...тому не треба жовтого....
чому не чорний...я не знаю..просто ніколи не вважали кольором смерті...точніше,це колір кінця
ні,не кінця в поганому розумінні...та кінець вагань, непорозумінь, спокій після боротьби, глибина та неосяжність тиші... я все це відчуваю в чорному,хоча Януш би просто сказав, що це хімія в мені
і він правий,як завше
дякую Богу за "Самотність в Мережі", хоча я просто звикла казати Самотність...ця книга..диво для мене, та втіха, бо з"явилася вона для мене у важкий час...я читала і читала..в ній декілька історій кохання, вони сумні, та є в них дещо..в них було щастя...хоча, не у всіх..Найбільш вразила історія Анджея та Анастазії...ще - сама історія Її та Якуба...дивовижний чоловік, цей Вишневський..так П.П,, він дйсно десь біля Бога для мене...Бога книжок)небезпечний чоловік для жінки той, що робить,говорить та розуміє це..знає, що робить своїми словами і діями...та робить це все одно. Такі почуття..мабуть, чоловікам краще не читати цю книгу...це небезпечно для жінок - такі глибокі знання про наше потаємне життя,про думки жінок,про їх бажання...в цій книжці - ніби багато універсальних рецептів,які працюють бездоганно. я відчувала це,вже коли читала. хоча дещо вже випробовувала на собі
та це найбільша таємниця)між жінкою та Янушем Вишневським...найпроникливішим та чуттєвим із всіх чоловіків,про яких я коли-небудь чула
цікаво було б зустрітися з ним - чоловіком, який знає жінок краще за всіх