вівторок, 6 грудня 2011 р.

Марення

Темінь на вулиці. Але повсюди,за кожним домом ліхтарі. Сніг. Темна безодня снігу,що губиться стежкою в темряві. Жодної рослини. Снігова порожнеча між кам'яними островами. Будинки. Де-не-де горить світло. Ліхтар відкидає довжезну тінь,що її годі знайти до кінця в цьому мороці стін та снігу. Темне небо. На ньому ні зорі. Темрява з верху давить на будинки,ще більш удавлюючи їх у зимову землю.В холод.
Чомусь вона їхала. Щось схоже на двоколку. Віжки у неї в руках. Вона чомусь одна  у цій нічній темряві. І жодної душі навколо. Ніби загнана, вона блукає прогалинами між будинками,знову по власним слідам. Схоже на лабіринт,де на кожному розі ліхтар блимає жовтим тривожно і сумно. Де з маленьких віконець ллється золотаве світло,не гріючи.
Коли закінчиться ця блуканина і куди вона веде?Чи має значення,що ми зустрінемо в кінці?Важливе станеться до того.
Зупинка була аж край міста коло величезного дерева.
Листя не було,лише іній на гілках. Від того дерево здавалось крижаною статуєю посеред білої пустелі. Злізла з двоколки. Підійшла до гігантського стовбура. Поклала долоні на холодну кору. Притулилася. Навіть голову схилила,мріючи злитися з деревом і покласти всьому цьому кінець. Що вона робить тут?Чи вона це?Що потрібно їй посеред ночі біля старезного дерева?

...Весною пагорби та ліси вкривалися ніжною зеленню та сонце гріло все тепліше. Навіть цвіли у траві маленькі блакитні квітки. Як їх назбирати цілу жменю,то руки пахнуть першою блакиттю весни. Можна просто сміятися,лежачи у траві,задерши голову роздивлятися величезні віти,що їх розкинув могутній дуб над тобою. А влітку можна вдягти плаття в квітах і сховатися серед розмаїття навіть від власних очей.
Вона приходила сюди жити.Стати вільною. Полетіти мріями над землею та більше не бачити поганого. Бо в її мріях тільки щастя,радість та любов. І сама вона була такою. Люблячою,радісною та просто щасливою. Щоб бути такою,на справді, мало що потрібно.Це скоріш внутрішнє та вибір.
...
Тепер вона прийшла сюди,бо знов потрібне було це місце. Знов потрібна крапля життя,що подарує сили. Вона стомлена,та це дурниці. Трішки заплуталася,але зможе і це. Вагання. Ось що її переслідує. І страх нових почуттів. Хочеться тепла та спокою,але може бути знову біль та зради. Як давно не думала про це. Як багато думок про це зараз.
Коли обираєш новий шлях,то думаєш повернути назад. Бо позаду звідане і зрозуміле. Бо попереду нове та неочікуване. Трішки боязно,хоч це лише крок. І маленьке особисте питання. Вона прийшла шукати сили.
Піднявся вітер. Морозно. Піднесла руки до шиї,закрилася від холоду. Закрила очі та віддалася вітру. Це палке почуття всемогутності не раз приходило до неї у цьому місці. Разом з тим - жага життя, палюча жага. Марення її життя. Після довгої перерви рух туди,куди,здавалось,на завжди зачинились двері. ....
...

Немає коментарів: