понеділок, 19 грудня 2011 р.

Песня последней встречи. Анна Ахматова

Так беспомощно грудь холодела,
Но шаги мои были легки.
Я на правую руку надела
Перчатку с левой руки.

Показалось, что много ступеней,
А я знала - их только три!
Между кленов шепот осенний
Попросил: "Со мною умри!

Я обманут моей унылой
Переменчивой, злой судьбой".
Я ответила: "Милый, милый -
И я тоже. Умру с тобой!"



Это песня последней встречи.
Я взглянула на темный дом.
Только в спальне горели свечи
Равнодушно-желтым огнем...



P.S. чи хтось відчував себе так? коли йдеш знайомою короткою дорогою, а вона здається вічною. Коли очі не бачать, окрім сліз...Ніби і справді, ти - не ти,мов рукавичка з лівої руки на правій..Все не так. І хочеться віддатися вітру, полетіти над землею і розірвати все на шматки. Рвонутися вперед і зникнути в темряві страхів та придушених бажань...

Немає коментарів: