вівторок, 20 грудня 2011 р.

Надія

Якщо посадити в землю зернятко,то воно обов'язково візьметься і проросте. Просто треба доглядати його і трошки вірити...

    - Ось малесенька зелена  голівка з'явилася на поверхні пухкої землі. Паросток ще такий малий. Він ще трохи соромиться і якось зажурено тулиться до землі. Мабуть,йому страшно
...Ти посміхаєшся. Він посміхається. Ви можете просто дивитеся одне на одного. Ти перша сховаєш очі. Ти ще сама не знаєш, чому так робиш, та все ж перша відводиш погляд. Його рука вже здається тобі теплішою за інші руки на землі.

    - Паросток вже має ніжку і трохи піднявся над землею. Він росте, хоча потребує багацько уваги. Та якщо бути пильним, то побачиш - він росте. Невпинно, потихеньку та потроху, та все ж виринає з-під землі. Йому ж важко
...Не страшно,що руки мерзнуть. Це майже не відчутно. Люди дивляться. І від цього чомусь приємно. Та хочеться втекти. Бути разом. Чомусь це стало важливим.
Чомусь тепер хочеться відкраяти частинку часу від загального хаосу та поділити на двох.

    - Зелений паросток ніби тягнеться до сонечка. Він вже має перший листочок. Він ще не вирішив - чи він деревце, чи кущик, чи квіточка. В нього стільки шляхів. І повне право вибору.  Бо сонечко все яскравіше і його тепло робить своє
...Враз часу стало менше й менше. Особливо, коли ви разом. Ти любиш, що коли він розповідає щось важливе і цікаве йому самому, то навіть тоді раз у раз зупиняється,щоб поцілувати тебе.Тобі від того смішно. Ви просто разом. Без назв. Без умов. Він просто є. Іноді - поруч.

 ...Маленький вже мріє бути деревцем. Щоб це було щось постійне, тверде, надійне..Щоб дати захист, опору, тінь у спеку проблем та дати опір вітру незгод. Щоб з паростка надії виросла Надія у краще, у вас, у почуття..Щоб зацвісти весною ваших почуттів дивовижним білим цвітом та п'янити розум..

2 коментарі:

marlena сказав...

Как же красиво написано!
Очень красивое и точное сравнение.
Прочитала с великим удовольствием.

Еліс сказав...

спасибо