понеділок, 21 листопада 2011 р.

Спогади вулиць

...В той день постійно накрапував дощ. Холодно.Вогко. Вона весь час то відкривала,то знов закривала парасольку,мов би вагаючись чи варто...На ній - тепла сірий светр,він - як завжди легенька куртка та теплі руки. Там,де були вони,не було холоду. Він обіймав її,тихенько і непомітно(як йому здавалося) цілував її волосся. Вона посміхалась. Потім вони підвелися. Зібралися йти. Чи то хотіли дальше піти,чи що,але враз почалася злива. Вони стояли під деревами і сміялися. З листя дерев падали важкі краплини. Вона нарешті розгорнула парасольку. Потім підняла очі. Щоб подивитися на нього. Вони зустрілися поглядами...
Є моменти,ближчі за поцілунок,довші за мить та дорожчі іноді за життя. Під тими деревами,мабуть,ховалося багато людей перед і після них,та все ж..та все ж....

...Сонце посміхалося та грало у її рудому волоссі. Липень. Нові сторінки літали у її руках. Час летів непомітно. Він запізнювався. Та час не мав значення.
Яка різниця для того,хто ладен чекати на своє щастя ще вічність після того?Ніякої різниці. Він з'явився у кінці алеї. Вона бачила його,та враз опустила очі й не підводила погляд від книжки,уперто дивлячись на літери, навіть коли поруч стало чутно його кроки. Її хотілося поглянути вгору і просто його побачити. Та тільки в останню мить. Щоб погляди зустрілися і він не встиг приховати посмішку. Бо він завжди посміхався,коли дивився на неї. Думав,що вона не помічає. А їй ця посмішка була дорожчою за всі світові скарби..

...Вони втратили це літо. І сотні наступних літ після того. Бо одного разу вона вирішила,що зможе без нього.Що їй потрібен спокій. 
Шкода,що тоді ніхто їм не казав,що це не вдасться виправити. Ніколи

2 коментарі:

Анонім сказав...

Очень красиво написано.
Особенно понравилась сточка "Є моменти,ближчі за поцілунок,довші за мить та дорожчі іноді за життя"
Талантливая ты у меня)

Еліс сказав...

спасибо)
самой иногда не верится,что это был0 на самом деле,а не просто выдумка