Білий морок стін

Сидіти було холодно і незручно.Важкі білі стіни та дивний морок кутків. Якби можна було принести в ці стіни тишу,то потрібно було б над-сили.
Шахові клітини на підлозі. Біля стіни - Доля.
...Дівчина з важким поглядом. Ми розмовляли. Чому я впевнена,що це саме Доля?..я ж не вірила у її існування...
Так от. Я теж сиділа поруч. Було холодно. Ми дивилися в порожнечу. Казали,що море безмежне,а в листопаді холодні ночі.Нам було важко дивитися одна на одну,тому я бачила лише білу безодню стін.
- Як отримати щастя?
-Треба пошукати рецепт в інтернеті. Мабуть,хтось знає. Підкажуть.
-А воля?Чи можна здобути її?
-А ти наважишся розкрити крила,що ховаєш за спиною?...
...Хотілося чаю. Чи просто тепла та турботи. Та ні мені,ні Долі,ніхто не допоміг. Ми говорили про це,та розмова чомусь знову поверталася до квітів. Та й взагалі - стіни давно пора перефарбувати в жовтий. Відпустити непотрібних людей. Та прибрати в кутках пам'яті..Скільки непотребу.Скільки..
От взяти б і відпустити мить.Та врешті згадати,як жити надією. Чи покластися на когось. Поділитися жагою відчуттів. Чи просто засинати усміхаючись. Доля порадила одягати рукавички та перестати журитися по дрібницях. І зникла,зі своїм важким поглядом білих очей. Я згорнулася клубочком на чорному клаптику підлоги. Що мені ще зосталось робити посеред цієї зими.Не хочу ворухнутися,що не втратити власне тепло. Я отримала його по крихтам від людей..не хочу загубити його у білому мороку стін нашого життя у певні миті

P.S.  ніч на 17.11.2011