По дорозі в Казку

Для кожного є своя Дорога. Путь, який видно лише нам. Він стає частиною нас,а ми - його, бо неминуче залишимо свій слід на ньому - імлою, пухнастим туманом чи світлим серпанком. Ми будемо йти вперед, позаду залишаючи дні і ночі, вируючи в яскравих днях, відлунюючись у вухах. І Наша Дорога приведе нас в омріяну Казку - казку нашого серця

В лісах ранками співи пташок стають все голосніше. Тепло підсилює звуки радості та повнісінького щастя, що накочується хвилями. Сонце огортає все теплом, листя стає прозорішим, підсвічене зверху. Зелений розходиться всіма відтінками, вкриває ковдрою землю. Манить та вабить стежка, в'ється поміж дерев...Кличе мене за собою. Корюся. Йду. Легко ступаю по траві, кроків нечутно. Так ходять щасливі люди. Щастя - найкращий поводир

Шелестить ріка, несе свої води у прекрасну далечінь. Грає сонце в кожній краплі чистій та осяяній. Віддзеркалюється небо, хмари, обрії. Так несе у собі ріка незбагненну навколишню чистоту, множить її сотнями відблисків, несе в Казку далеку,де схована від очей первісна краса...Дихати приємно, кожний ковток повітря живить та насичує життям. Понад річкою в'ється стежина - лише кілька разів ступала тут людська нога, лише траву прим'яла вона. Слід ледве помітний, але чіткий для шукача. Бо якщо ти вірний собі і шукаєш Свій Путь,то ти знайдеш його.

Хмари встеляють небо. І тут є лише край величної краси, якій нема кінцю. Безмежність. Зорі. Виблискують, гомонять, ховаються чи прямо дивляться тобі в очі. І не відірвеш погляду, і мов сон бачиш їх, а якщо навіть очі заплющиш - все одно бачитимеш. Бо хто йде цією стежиною, просто небом, зірки збираючи на шляху та ховаючи в серці, той не зверне, не зупиниться..матиме в очах зорі до кінця. І в снах вони будуть, і яв супроводжуватимуть. Зоряний Шлях - не просто шлях, це Казка, до якої звернене наше серце. І жага йти тією Дорогою не вщухне. ...До самої Казки...