понеділок, 2 квітня 2012 р.

Пробач(пам'яті минулого присвячується)

Пробач - яке важливе слово
Як важко нам його сказати!Як прикро чути іноді,схиливши голову набік. Так мало просто це відчувати. Так важливо,що не можна виправити. Мені б хотілося,щоб люди більше відчували,це мало та важливо. Іноді важко. Важко відпустити зі свого життя. Важко звикнути та зникнути. З кожним кроком важче. Бо ви йдете поруч, але бачите вдалині, десь попереду, ваших доріг відгалуження. Воно ближче, ближче...Ви спиняєте кроки, ви навіть хочете зупинитися, та марно. Дорога ваша, дорога чужа - дві різні дороги. На жаль чи щастя. В горе і радість. Це все стає частину пройденого шляху. Трохи лякають слова в минулому часі, та до цього звикають. Всі,всякий, по-різному.

Хочеться знати, що чиниш вірно. Що правильно ставиш крапки,що це не коми і не три крапки. Це саме одна єдина крапка на чомусь,що колись мало для тебе значення, а тепер стало спогадами...
Спогади - як багато в них від самотності. Вони приносять почуття до тебе крізь час та простір, повертають тебе назад і здається, на якусь малесеньку хвилиночку здається, що ти там і це насправді,а все далі - дурість, вигадка хворої людини,мара чи сон. Звичайнісінький сон. От-от задзвенить будильник і все - час вставати, пити каву, глянути в дзеркало...Але спогади не повернуть тобі людей, час і місце. Вони не дадуть змоги виправити. Та вони можуть дати біль. Кілометри болю розміром з океан, включно з островами та мілиною.
Пробач - і ви все сказали один одному.
Все розібрали, у всьому зізналися. Навіть стало легше. Ти відчуваєш(і це взаємно), що був неправий і водночас ви розумієте - виправити не можна. Утопія. Манить, зазиває повернутися, накоїти дурощів, почати наново. Та повністю білим аркушем не стане той, що просто старанно витертий від позначок. Щось було, щось є, щось буде. Просто останнє буде у кожного своє.

2 коментарі:

Aly Ferey сказав...

Дуже школа що інколт це важливе слово так і не звучить

Еліс сказав...

..шкода...
і шкода,що іноді воно нічого не змінює