Серце та Розум

Наш життєвий шлях - зустрічі. Невід'ємне в цьому шляху - незчисленні перехрестя з іншими шляхами...

Всі люди різні. Але чомусь люди зустрічають одне одного і розуміють,що можуть подолати цю несхожість. Тобто, ми відчиняємо власні двері і входимо в чужі. Навіть якщо не все там, всередині,нас влаштовує. Хоча, звісно, об'єднати два світи нелегко. А найчастіше - чи потрібно?

All these words rushing round inside my head
All these thoughts we held so close and still we never said
All these dreams I can't believe what I would do for you
Holding on is there anything left to loose

Як жити після однієї з зустрічей? Як знати,що робиш вірно. Слухати Серце чи Розум? Але вони й досі не дійшли згоди, ніколи не дійдуть. І кожен крок - вибір. І кожне слово - це наступна зупинка, вона відділяє від того місця, де був мить назад. Лише мить

Серце: Маємо люба кепські справи,заправлені докорами сумління та глузду. Це нам не нове,та що ж.. Як завжди ми  наробили дурниць..чи ні?

Розум: Не можна мовчати, коли ти не хочеш мовчати. Треба говорити. Тебе слухатимуть. Тебе не цінують, не люблять..Ти цього хотіла? Ми блукаємо в твоїх думках, ти вчиняєш безглуздо, чим дальше, тим більше! Хто отримав вигоду? Хто має результат?

Серце: В нас є біль. Нема місця, у якому ми знайшлися б. Та довгі ночі. В які можна було б думати про щось інше,та не думається взагалі. А ще маємо кроки,які я не дам тобі зробити. Розум, годі штовхати її!Вже досить!Наштовхався!Додумали те,що на голову не налізло та маємо пшик

Розум: Якщо тебе не слухають, це не означає,що треба кричати. Не завжди. Це може означати, що тебе чути не хочуть.

Серце: Безглуздя! Скільки можна битися в зачинені двері та мучитися! Годі. Я зачиняюся на  замок. Нехай хто хоче, той і шукає ключі. Досить слухати, що наші вчинки не правильні, що ми дитина та все робимо не так.

Розум: Ми не гроші, щоб усім подобатися. Не подобаємося - геть. 

All these words don't mean much when we turn our backs away