середу, 22 червня 2011 р.

Перетинаючи чужі шляхи

Дивлюся в очі випадковим людям у моєму житті і думаю...мабуть,не важливо що саме...Просто люблю спостерігати. Крокують по незнайомим і знайомим вулицям..стурбовано озираються,чи ідуть понуро...сміються з власного дотепу,жваво щось вигукують у мобільних телефонах,вислуховуючи відповіді...багато стало людей у навушниках,дуже мало - з книжками..підіймаючи очі від власної книги,я дивлюся на них та дивуюся..цікаво,що дівчину с книжкою майже ніколи не просять передати за проїзд,не зачіпають парасолями та важенними торбами...лише дивляться за тим,як читаю...мовчки вдивляються в моє обличчя. Чомусь,книжки стали такою дивиною,що привертають більше випадкової уваги,ніж маленькі діти..навіть деякі намагаються побачити назву книги...це стало такою рідкістю...чому?сама не знаю. в мене завжди в сумочці є одна чи дві книги на вибір...таких як я чомусь не багато. мабуть,вже нічого в житті цьому не розумію
Пройшли ті часи,коли люди посміхалися в транспорті,стало більше стурбованих облич та понурих голів. всі вдивляються в вікна,ніяких розмов,лише між знайомими людьми,а я ось пам"ятаю тих людей,які змогли заговорити зі мною,коли отак випадково стрілися зі мною на шляху життя....

...вона зайшла повільно,ледве-ледве крокуючи..може,Р.,ти пам"ятаєш той день?чи куди ми їхали тоді?якщо ні,то спитай,я добре запам"ятала...спокійним голосом попросила про вільне місце. ти тоді встав,Р.,та пішов у кінець,а вона сіла поряд зі мною та почала вдивлятись в моє обличчя. через кілька хвилин мовчання запитала мене своїм чудовим голосом:"А ви любите вірші?"...так почалася наша захоплива розмова...вона за пів години нашої розмови розповіла мені історію свого життя,її сім"ї, прочитала мені біля десятка віршів та що вона відчуває,коли знов їх перечитує,вже знаючи напам"ять. Вона - дивовижна жінка. Я майже не пам"ятаю її обличчя.Але ті вірші запали мені в серце. Я теж розповіла їй багато такого,чого не розповідаю іншим. Навіть деяким з тих,з ким провела незрівнянно більше часу...

...вона була висока та худорлява,з ріденьким волоссям та привітним лицем. Мала величезні навушники,та важку валізу стального кольору..одягнена була непримітно,одразу мені сподобалась. Я заговорила першою,бо через кілька годин мовчазного сидіння вже встигла зрозуміти,що вона тиха та сумирна дівчина і сама не заговорить. Так почалося наше знайомство..вона відкрилася мені.За ті години нашої спільної поїздки ми поговорили,при чому говорили так,ніби були найкращими подругами,захлиналися сміхом. Вона - самотня. В неї є тільки кохана людина.Вона живе для нього. Ніколи не мала подруг,завжди мріяла мати сестру,якій змогла б довіритися. Вона не розуміє жінок та не вірить їм. Товаришує лише з чоловіками(вони надійні,сильні,не плещуть язиком,виконують обіцяне - я теж з цим згодна). Ми тоді розійшлися з нею. В нас різні шляхи. Але тоді ми зустрілися тому що так треба було,поговорили,обидві відчули полегшення...Я вдячна,за знайомство з нею....

Це - історії з мого власного буття.Кожна згадка про них дає мені впевненість. у тому,що ніщо не випадковість,що люди самотні і потребують нас,навіть випадкових перехожих,які опинилися поряд,що потрібно шукати,шукати своїх людей,вони десь є,чекають на нас,треба вірити та шукати,користуватися такими от можливостям знайти одне одного...

5 коментарів:

Анонім сказав...

Конечно я помню этот день)Я узнал о чем идет речь уже по второй строке))Я помню эту женщину, помню как ей было не приятно, когда она услышала одну фразу из салона(спереди)...ты знаешь о ком я))
Но видимо так было суждено и мало того, что ей нужен был человек, который ее выслушает все-таки и она оставила след в нашей с тобой памяти(поговорив с тобой).
Думаю было бы не плохо ей наткутся на твой блог)

Оля сказав...

Ти права, людина із книгою тепер стала великою рідкістю, я сама здебільшого задивляюсь на таких людей. Сама ж ніколи не читаю в транспорті, зір мене підводить, здебільшого читаю вдома, чи десь у дворі

A. сказав...

я знала,что ты вспомнишь,Р.)может быть,но она - человек совсем другого поколения,может быть здесь мы бы намного меньше поняли друг друга...

А я завжди читаю.зір мене вже підвів,але то мене ніколи не зупиняє.не можу втратити час,який могла б провести з книжкою.хоча іноді мені потрібно теж дивитися у вікно,слухаючи музику,та думати...але здебільшого я саме читаю

Анонім сказав...

Конечно же я понимаю...но просто представил как бы ей было приятно, если бы она таки смогла увидеть этот пост.

A. сказав...

может ты и прав,но это было давно