Раніше

Моим стихам, написанным так рано,

Что и не знала я, что я - поэт,
Сорвавшимся, как брызги из фонтана,
Как искры из ракет...
Разбросанным в пыли по магазинам
(Где их никто не брал и не берет!)
Моим стихам, как драгоценным винам,
Настанет свой черед.

                                                   Марина Цветаева.

Отак я б могла сказати про що писала раніше,що тоді,коли так писалося і відчувалося...Я так жила. Сама не знаю як. та це приносило мені спокій,задоволення,полегшення..я писала,сам не знаючи,що таке писати вірші. може,це було не так важливо. Ті вірші були найчистішим моїм добутком, власною працею, що я робила не за примусом,а за власною волею. І це була частина моєї душі... в кожному рядку губилася якась її часточка.. так смішно збирати ці часточки зараз і дивитися на свою душу тодішню. я була дурна. а ще любляча, щаслива, дитяча, зранена, зла, загублена..Здавалося,мов я щось розумію,але це не так...кожного разу,кожного року переглядаючи записи сама собі не можу надивуватись. Мабуть,так буде завжди. Завжди вже потім розумієш,як правильно треба було вчинити,як написати,що сказати...але єдине,що незмінне - відчуття. людина завжди відчуває саме так,як може відчувати тільки в цю мить

  P.S.любий Р.,ти просто надто швидко зник без пояснень у ту саму мить,коли був мені потрібен. а може це було правильно - я була сама і сама прийняла рішення. сама зробила.вже потім я потребувала тебе,але тебе все ж не було..не роби висновків.все добре,набагато краще,ніж тобі вже здалося...