***

Я мрію про дощ...
Щоб небо перетворилося на сталеву безодню,наповнену тьмяними хмарами,що вирувало і гриміло...нехай сховається сонце,світло стане сірим, попелясто-синім...А потім
Маленькі краплі розриватимуться на асфальті,повітря наповниться спочатку пильним,теплим повітрям,воно буде підійматися від землі,мов невелика хвиля,огортаючи все вищі шари повітря,насичуючи його..
А потім з"явиться інше...запах дощу.його ні з чим не сплутаєш. повітря чисте,мов високо в горах,таке чисте,що не надихаєшся,намагаєшся швидше вдихати,мов трохи забаришся - і все,мить пропала. Та тільки не дощ
Місто вмиється чистими сльозами,посміхнеться веселіше...за дощем знов настане погожий день,але його цінуєш більше після тижня дощів..)та небо плаче,так чуттєво і щиро,це найцінніше..небо завжди зможе щиро лити свої сльози,гриміти в пориві злості, пускати блискавки,гнівитись на людей..та я з подякою приймаю дощ

P.S.люба Ксеня,звісно я насправді за тобою сумую і сьогодні варто сказати це серйозніше,ніж так,як ми це робимо.звісно,мені тебе бракує,але ти ж знаєш - в словах я інша,не люблю певних розмов,не вмію їх вести..мені складніше щось сказати. але це не означає,що я не відчуваю. ти ж чудово знаєш,що я тебе люблю..ну що тут ще сказати?все інше не важливо)ми з тобою не так багато часу разом,та не тому,що не хочемо,просто так складається якось...та це ж тимчасово)а поки нам зостаються наші милі розмови,що ми їх з такою насолодою створюємо сміючись

P.S.S.люба Мадам,от ти і поїхала....вже сумую за тобою. з того моменту,як ти пішла,задоволено посміхаючись...ти пішла від мене,не надовго,але відчутно. Потім ти повернешся,і все буде як раніше,але до того ще треба буде якось пережити цей час. Я хочу,щоб ти відпочила,розібрала себе на шматочки та вміло дослідила...і все знов стане як було. Ти щаслива,ти цього не втратиш,я певна. зараз мені зостається лиш сумувати,а ти  може й прочитаєш це,коли вернешся...