Вчора

Вчора був той день,про наближення якого я знала,але намагалася пожбурити у комірку пам"яті назавжди. чи хоча б на цілий цей день.Але мені не вдалося. Так,я думала про це,коли настала ніч, і ревів двигун, та за вікном майоріло небо…думала про те,наскільки все неправильно і прикро, що так,що нічого не виправити. Хотілось написати про це,але вчора не дозволила…хоча і це не допомогло. Написала. Не тут,але отримала відповідь. Нічого не змінилося. Світ не перевернувся. Як сказав би Януш, Бог знову нічого не помітив. І це вбиває

Я не знаю,що могла б сказати тобі. Пам"ятаєш,я просила про ще один дзвінок?я про нього не забула,але ще не використала. Чого я чекаю? Коли мені захочеться так, що не зможу втриматися. Як вчора. Я просто пішла на зустріч власного божевілля та бажання ненормальності…але вчора був не просто день…дозволь,я розповім тобі що це за день і яким він міг би стати…

Вчора було 12 червня..саме так я тобі і написала,тільки тоді ішлося про теперішнє,а зараз я про минуле. Те,який це день,що він позначав для нас..для нас..в нас було дуже багато дат,але не одна не могла значити стільки,скільки ця,перша,по суті..Тому ми ще більше цінували цю...раніше наявність цього єдиного дня змінювало в моєму житті все. Вчора я написала,щоб ти дізнався про це,тому що раніше я не казала...ти кажеш,що тобі жаль,що тепер це просто дата. Так,ти правий - все могло бути інакше. якби ти...якби я...що зараз казати?ми винні,я більше,ти - менше. Я пробачила. Мені так легше. я не вмію тримати образи. а ти...ти не привід..Спочатку я була порожня,потім я кипіла від злості,коли згадувала тебе,але потім..потім я сумувала,сумувала так,ніби в мене відібрали найцінніше,мов нема повітря і я хапаю ротом,в намаганні вдихнути ще порожнечі...тепер мені легше,я вільна,все добре,та...от бачиш?це не просто дата

Ми так багато втратили...ми обидва,просто тобі легше не зізнаватися в цьому,а мені легше на все відповідати правдою. Бо я вже не здатна тримати щось за душею,так боюся тепер того вогню,яким обпалена. Того разу нам не вистачило однієї чесної розмови, одного вечора правди,лише вечора щирості. Ти не вірив,я стільки раз казала,та ти не повірив. І от тепер ми обидва втратили. ми обидва програли

Це я розпочала війну.Чому?не могла витримати тих масок,за якими ти звертався до мене. Я не могла мати лише примарного тебе,мені не потрібна була жалюгідна копія стосунків..краще нічого,ніж це..хоча краще все,ніж нічого...але я зробила правильно

Я заплуталась. Тоді, якимось напливами,зараз. заплуталася у тому,що ми наговорили одне одному,у моїх зізнаннях у твоєму холодному "забудь". забути?чи легко це зробити?невже так легко,як ти говорив. Не вірю. Жодному твоєму слову. мов ти викинув 2 з половиною роки життя і жодного разу не згадав! не вірю,ніколи не буду вірити. Тобі завжди легше було збрехати,ніж дати мені гіркої правди,а я просила про неї...

Це не має сенсу. Вже давно не має сенсу згадувати,думати,писати...але ми знову це зробили. тепер вже обидва. не знаю,чи значить це для тебе хоч щось,бо я...бо мені зосталося лише писати про це,писати і опубліковувати у світі,де ніколи не з"явишся ти. Я для цього і створила цей світ. Він - штучний замінник того світу,в якому був ти,я тебе кохала,мала в серці неіснуюче щастя,яке навіть так робило мене щасливою..