суботу, 11 червня 2011 р.

Зустріч

От ми і зустрілися...Небо було похмуро-чорним,та не таким,як вода під нім. море ніби віддзеркалювало та подвоювало це відчуття безодні своїм насиченим, довершеним чорним, що лише інколи сікли мов лозами сірі хвилі..
Я зробила перший крок, і, боса, на мить зупинилася. Так лоскітно,так приємно...Далі вже швидко підійшла до самісінького кордону...кордону між двома світами , одним дивовижнішим від іншого...Я стояла і чекала. Недовго звісно,це ж море. Воно теж чекало на мене,тому радісно простягло до мене свої темні води і огорнуло теплом..потім відступило,щоб я встигла оговтатися від щастя перед наступною зустріччю,що настане за якийсь момент. Та тепер я вже була готова. Зайшла далі,почувала більше, мовчала тихіше. Щоб ніхто не почув,як калатає серце, але щоб море не пропустило той радісний швидкісно-нетерплячий звук...

Вже пізніше я відчула на собі дихання води. вона дихала теплим,насичено-солоним повітрям, що так швидко заповнило легені. здається,що видихнути треба не один раз,щоб повністю відпустити це повітря..а навіщо? я тут,мені добре...солоний присмак змішався з ароматом троянд,розміром з долоню,що буйно розрослися недалеко від берега..от і ще один кордон ще одного світу


А на ранок повітря заповнилося ще й свіжим присмаком дощу. Ще вчора мені здавалося,що в цьому повітрі неможливо вмістити ще щось,та тут...Теплі краплі падали на мене, змішуючись з подихом моря,та змушували мене невпинно посміхатися. на відміну від неба,що лише більше сердилося, та моря,що шумно накочувало власний гнів на пісочні береги...
Не хотілося йти, не хотілося полишати це ніколи. нічого не важливо,ніщо не прикро чи жаль. Тут все так,як має бути, на цьому березі-кордоні між морем.

P.S." Всему виною стены - в мире нет границ. "( Luxor)

2 коментарі:

Оля сказав...

ММММ! Море... Скоро і я збираюсь в обійми цього світу

A. сказав...

бажаю тобі незабутніх вражень,люба