Не важливо,звідки ти приїхав. Важливо - куди ти прагнеш потрапити..
Вокзал - дивовижне місце...люди їдуть сюди з різними думками - чи в очікуванні подорожі,чи зустрічати близьких,чи в вже остогидлу поїздку по роботі,чи ще щось..
...Вона заусміхалася і кинулася вперед,ніби полетіла,а він швидко підхопив її та почав кружляти...вона сміялася,мов дівчинка,цілуючи його обличчя...а він просто сяяв від щастя...потім вони зупинилися і стояли не розкривши обіймів. просто стояли і дивилися один одному в очі своїми сяючими очима і не могли відірватись....
Я дивилася і відчула щось у грудях,мов побачила щось,на що дивитися не пристойно. це було надто...особисте. Але не могла відірвати погляд. Зрештою неохоче відвела очі, посміхнувшись вже собі, я подякувала світу за темні окуляри. Хоч за щось спасибі літу.
...Він сидів біля важкої валізи на пошарпаній лаві і дивився на гарячий асфальт. дивився так,ніби читав якусь книгу,що його розчарувала,але дещо задумано. А ще так,ніби йому взагалі не потрібно кліпати...цей хлопець,що читав асфальт...
Мені дуже хотілося підійти,але я не наважилась. Просто стояла осторонь. Можливо,я була не права,але в ту мить мені здавалося,що я можу завадити його горю. Не знаю,що сталося з ним, не знаю,кого він не зустрів,до кого не поїхав,чи хто не чекав на нього...Тоді мені здалося,що людина, яка ще не почувала такого,як він, буде зайвою і я зосталася стояти осторонь...
Хтось щось вигукує в телефон,вже в сотий раз змінюючи маршрут. Пухкенька вічно заклопотана жіночка,що сидить за склом з надписом "каса" похмуро глянула на мене і байдужим голосом запитала,чи потрібен мені квиток і на зворотню подорож. Квиток я купила,але чи потрібен він мені насправді..бо насправді я не схочу повертатися... знаю вже зараз
Вокзал - дивовижне місце...люди їдуть сюди з різними думками - чи в очікуванні подорожі,чи зустрічати близьких,чи в вже остогидлу поїздку по роботі,чи ще щось..
...Вона заусміхалася і кинулася вперед,ніби полетіла,а він швидко підхопив її та почав кружляти...вона сміялася,мов дівчинка,цілуючи його обличчя...а він просто сяяв від щастя...потім вони зупинилися і стояли не розкривши обіймів. просто стояли і дивилися один одному в очі своїми сяючими очима і не могли відірватись....
Я дивилася і відчула щось у грудях,мов побачила щось,на що дивитися не пристойно. це було надто...особисте. Але не могла відірвати погляд. Зрештою неохоче відвела очі, посміхнувшись вже собі, я подякувала світу за темні окуляри. Хоч за щось спасибі літу.
...Він сидів біля важкої валізи на пошарпаній лаві і дивився на гарячий асфальт. дивився так,ніби читав якусь книгу,що його розчарувала,але дещо задумано. А ще так,ніби йому взагалі не потрібно кліпати...цей хлопець,що читав асфальт...
Мені дуже хотілося підійти,але я не наважилась. Просто стояла осторонь. Можливо,я була не права,але в ту мить мені здавалося,що я можу завадити його горю. Не знаю,що сталося з ним, не знаю,кого він не зустрів,до кого не поїхав,чи хто не чекав на нього...Тоді мені здалося,що людина, яка ще не почувала такого,як він, буде зайвою і я зосталася стояти осторонь...
Хтось щось вигукує в телефон,вже в сотий раз змінюючи маршрут. Пухкенька вічно заклопотана жіночка,що сидить за склом з надписом "каса" похмуро глянула на мене і байдужим голосом запитала,чи потрібен мені квиток і на зворотню подорож. Квиток я купила,але чи потрібен він мені насправді..бо насправді я не схочу повертатися... знаю вже зараз
3 коментарі:
Мандрівка? Куди? Люблю спостерігати за людьми, проте частіше в поїзді чи автобусі
вокзал - місце над,-магічне.
це завжди над,-приємно. завжди над,-показово. усі людські емоції в цьому місці зазвичай над,-загострені. я люблю вокзали. а вокзали, певне, люблять людей.
д я к у ю за вкотре гарний пост ;)
Олю,я в кінці цього місяця поїду до Угорщини,вдруге)поїздом,і не одним.так,мені теж подобається дивитися на незнайомих людей,іноді уявляти їх імена,долі,характери
певне,люблять.вокзал стає місцем скупчення стількох людських емоцій та почуттів... - повітря аж дрижить ними.нема за що,люба,нема за що
Дописати коментар