Бути разом

Вона сиділа на кухні та пила чай без цукру. Була схожа на алкоголічку хоча розпатланим волоссям,згорбленою спиною та поглядом,що не могла відірвати від чашки..
- Не треба пити на самоті. Навіть якщо це всього лиш чай. - Він увійшов нечутно,сів на стілець навпроти,в руках була відкрита пляшка. Віскі. Він пив. Вона знала - давно. Та нічого не казала. Колись давно,приблизно тоді коли він почав пити,вона втратила право говорити, дорікнути, благати,кричати..Як і вона, багато ночей він не спав. Може,також шукав відповідь. Може,йому було байдуже..Про це думати не хотілося.
- Я вже порушила стільки дурних "не треба", що можу написати книжку. І взагалі, в тебе б це вийшло ще краще. Як думаєш?
Він ухильно мугикнув собі щось під ніс,що можна було і зрозуміти як згоду. Дістав сигарети замість відповіді. Закурив. Вона проковтнула і це. Бо знає,що вона не любить цей запах на своїй кухні. Зараз вона зрозуміла - це ж і його кухня також.
Але це він перший почав руйнувати старі мури їхнього життя. Далекого,щасливого життя разом.
Підвелася.Пішла до кімнати. Вимкнула світло. Запалила зелену свічку. Зелений..Їх улюблений колір.
Дістала старі фото. В рухливому сяйві свічки здавалося,що їх посмішки з фотографій сяють ще яскравіше. Її погляд зупинився на його обличчі. Ці очі,які дивились так лагідно. Ці руки,що завжди були теплі...Все промайнуло,освітлене полум'ям свічки. І в тому полум'ї горіло їх кохання,що було благословінням небес.

...Коли вона вбігла до кухні,він все ще допивав свій віскі. Вона рвучко обійняла його. В її очах він також знайшов відповідь,яку до того шукав довгими ночами
Вони все подолають.Разом