В тиші до останку

Голова важка та велика,її навіть руками не закриєш. Сховатися під ковдру і чекати,чекати,чекати. Слідкувати поглядом за годинниковою стрілкою. Кожні півгодини нагадувати собі про себе. Тихенько. З болем у важелезній голові та з неперервними плямами перед очима. Я так хотіла

...згорнутися у кутку. Трохи помовчати. Час іде. Я не змінила погляду - дивлюсь у простір. Так підкосило мене,а я ж трималася довго. Може воно й на краще - я так хотіла спокою.

Порожньо. Сьогодні надто тихо біля мене. Здається от-от - закричу. Хай би щось ворухнулося,хоч би дзенькнуло щось,та ж ні - мертвецька тиша
...І снилося мені. Весь день вчорашній я то поринала в сон,то знов відкривала очі.І все сплуталося так,що одне від одного не відділити.Вчила власні сни напам'ять та втрачала нить. Губилася думками та мріяла про тишу, що й так лунала у скронях. Думати. Думати про все,що мало бути і має. Годі, потрібно якось спати вночі

...Настає день і ти розумієш, що далеко не все, з того що хотів би мати. маєш. Не все тримаєш у руках. Люди не ті, хто мав би бути поруч. Поруч не той, кого хотіла б бачити. Почуття не ті та й хочеться взагалі іншого. Бути щасливою та спокою.
...Настає мить, коротша за секунду, коли тебе дожене втома всіх ,здається, останніх років. І очі закриваються, їх вже не сила розклепити. Руки опускаються. Ноги підкошуються. Але все ж найтяжче - очі. Накритися ковдрою і зрозуміти, що це всього лиш день. Він закінчиться.
...Настає ніч, коли думки випереджають одна одну. І так тепло, і так самотньо, і так ... просто. Все зрозуміле і доступне. Для того,щоб прийшов день і скаламутив воду над моєю головою.

"И сказочники знали, да и сегодня знают, что увлекательно написать о счастье больше полстраницы — задача не из легких. А кроме того, это было бы страшно скучно. Счастье люди ощущают очень похоже. И об этом знают не только сказочники, но и этнографы, исследующие разные культуры — от Гренландии до Новой Гвинеи. К тому же счастливая любовь в последнее время стала такой редкостью…" Януш Леон Вишневский

10.10.2011