Пам'ятаємо, любимо, сумуємо

  Важко втрачати близьких людей. Бо коли вони зникають, то закінчується ніби ціла епоха в твоєму минулому. Більше ніколи не буде спогадів про цю людину, не буде спілкування, тепла та турботи. Ви вже не зможете поговорити. ти не зможеш з нею порадитися. Земля забере цю людину, можливо, навіть на твоїх очах. І нічого вже не можна виправити. Слова, що їх ти збирався сказати, але залишив на потім, залишаться несказаними назавжди. Найстрашніше - коли ніхто і ніщо не зможе виправити.
....Коли я була маленькою, то дуже хотіла поїхати до неї. Сумувала за нею. Любила її. Зараз навіть не згадаю, чи я колись їй говорила, що я її люблю. Не пам'ятаю. Але сподіваюсь, що казала хоча б раз. І вона це запам'ятала. Бо я справді завжди любила і тепер буду любити пам'ять про неї. В мене стільки спогадів дитинства. Шкода, що сестра не матиме таких спогадів. Її дитинство пройде серед зовсім інших людей і ніхто не зможе змінити це. Я не можу.

  Ми сварилися через те, що о сьомій ранку вона гучно включала телевізор,а я хотіла спати. Ми разом ходили за цілими відрами абрикос, слив, яблук... Ми грали в карти, хоча я не пам'ятаю хто постійно вигравав. Вечорами ми чекали на маму та дядечка щоб пограти "два-на-два". Я і вона грали жахливо, тому я була в команді з мамою, а вона з дядьком. Щоб урівняти наші шанси. Ми ходили в парк біля будинку повз стару бібліотеку, де вона раніше працювала..Я каталася на гойдалці і ніби летіла над землею, піднімаючись все вище, вище....Вона варила юшку, коли приїжджала мама, та й взагалі годувала мене так, що я від неї поверталася додому втричі товщою, ніж була. Ніхто не може сказати, що комусь вона зробила погане. Ні. Її завжди будуть по-доброму згадувати.

Пробач мене, бабусю, я не знаю, якою б ти мене хотіла бачити, не знаю, чи стала я такою.  І важко тобі було в ці останні роки , та я нічим не могла допомогти. Від цього усім було важко. Але ми тебе любили, любимо і будемо любити. І ніколи не забудемо.