І велично рука вимальовувала силуети..раз-два-три,раз-два-три. Так в такт із серцем рухалася рука, наносила фарби. Пильно вдивлявся Творець у суть свого творіння. І була в нього думка, і прекрасною була картина
І була там дівчина вроди такої, що визнав би гарною її кожен,хто зустрів би. І прохожі зупинялися б перед нею,милуючись. А якщо і залишився хтось,хто дарує квіти на вулиці просто так,просто красивій дівчині - він обрав би її. Але ніхто дівчині квітів не дарував і на вулицях не бачив. Бо була вона намальованою, так от дивно склалося життя
І був проти неї чоловік. Не високий, не низький, а якщо б ви захотіли його описати,то найвірніше він був би благородний. Бо погляд його сяяв ясний розумом та величчю думки. Був він трохи схилений трішки вперед,мов у поклоні до далекої дівчини,що стояла проти нього. Але і в нього була її вада - він також був намальований.
Шли дні і ночі, і шли вони то повільно, то мінилися фарбами у руках художника. Він все грав з палітрою, все обирав тіні та відтінки, шукав форми та рухи,які безперечно довершили б картину. Але ні. Художник не був майстром. І до діла не довго лежала його душа. Так кинув він працю свою і, ймовірно, обрав собі інше покликання. Та герої його,герої..
Так і лишились вони на полотні. І хоча дивитися могли ті дівчина та чоловік лише один на одного,бо намальовані були, але й цього їм завжди вистачало.
Була в них обох заповітна мрія. Вона була однаковою, хоча знати вони цього не могли, бо говорити картини не можуть. А мрія їх була такою - доторкнутися одне до одного. І як не палали жагою їх серця, не могли вони зрушити ні на міліметр, не могли стали ближче. І так розсудила чи то Доля, чи то легка рука їх Творця.
Та одного разу художник вирішив покінчити із старим життям. Він хотів почати все спочатку. І як пізніше станеться - він таки почне це життя з доброго діла,він виправить ту несправедливість,що їй сам дав початок.
Він віддав вогню всі свої творіння. І полум'я, пожираючи папір зробило неможливе. В останнє спалахнувши, намальовані герої все ж наблизилися одне до одного,і в останньому промені з'єдналися їхні серця. Вже через мить лише попіл був у багатті. Та ця мить була найважливішою для них обох. Коли справдилася їх єдина мрія, єдине що залишилося, вони виконали.
Зникли.
